{"canonical_url":"https://engineer.company/uk/glossary/authentication/","content_markdown":"# Автентифікація\n\n## Що це таке\n\nАвтентифікація — це перевірка, яку система проводить, перш ніж прийняти заявлену\nідентичність: хтось каже «я — цей обліковий запис», а система просить доказ, який міг\nби надати лише власник цього облікового запису. Розробники часто скорочують її\nдо authn, а в інтерфейсах той самий момент називають входом або логіном.\n\nІдентифікація — це саме твердження, наприклад введене ім'я користувача.\nАвтентифікація — доказ цього твердження. Авторизація — окреме рішення, ухвалене\nпотім: що дозволено вже відомій особі. Навіть HTTP плутає ці слова: RFC 9110\nназиває код стану 401 «Unauthorized», але визначає його як запит без чинних\nоблікових даних для автентифікації і зобов'язує сервер надіслати заголовок\nWWW-Authenticate з описом того, як їх надати. Відповідь «ми знаємо, хто ви, і\nоднаково ні» має інший код — 403 Forbidden.\n\n```http\nHTTP/1.1 401 Unauthorized\nWWW-Authenticate: Bearer realm=\"api\"\n```\n\nДокази бувають різних видів, їх називають факторами. Те, що ви знаєте, — це\nпароль або PIN-код. Те, що ви маєте, — телефон, апаратний ключ безпеки чи файл\nіз приватним ключем. Те, чим ви є, — відбиток пальця чи обличчя, які розпізнає\nбіометричний сенсор. Багатофакторна автентифікація поєднує два різні види, тож\nзловмисник, який здобув один, однаково не має другого. Два паролі — це все одно\nодин фактор.\n\nБагато що в автентифікації взагалі обходиться без людей. Сервіси пред'являють\nодне одному API-токени, застосунки входять до своїх баз даних, а SSH добре\nпоказує машинний варіант: RFC 4252 робить «publickey» єдиним методом, який\nмусить підтримувати кожна реалізація, і клієнт доводить, що володіє приватним\nключем, підписуючи ним дані, тож сам ключ мережею не передається. Єдиний вхід\n(single sign-on) переносить перевірку деінде. В OpenID Connect постачальник\nідентичності автентифікує користувача й передає застосунку підписаний ID-токен,\nтож застосунок пароля взагалі не бачить. Ключі доступу (passkeys), побудовані на\nW3C Web Authentication API, зберігають приватний ключ на пристрої, прив'язаний\nдо одного сайту, і підписують виклик сервера разом із походженням (origin), з\nяким браузер насправді спілкується, тож сайт-двійник отримує підпис, який деінде\nне спрацює.\n\n## Чому це важливо\n\nКожен інший контроль виходить з того, що цей спрацював. Дозволи, журнали аудиту,\nобмеження частоти запитів і білінг прив'язані до особи, і якщо перевірка, яка цю\nособу встановила, слабка, кожен із них сумлінно діє щодо не тієї сторони. Рядок\nжурналу про те, що адміністратор видалив таблицю, фіксує, який обліковий запис\nце зробив, і лише добра автентифікація перетворює це на відповідь, хто саме.\n\nПрактичне рішення — наскільки сильною має бути перевірка біля кожних дверей, і\nNIST SP 800-63B дає для цього найчіткішу шкалу. Перший рівень гарантії, AAL1,\nзадовольняється одним фактором. AAL2 вимагає двох факторів, і верифікатор на\nцьому рівні мусить пропонувати принаймні один варіант, стійкий до фішингу. AAL3\nвимагає стійкого до фішингу автентифікатора, чий приватний ключ неможливо\nекспортувати. Щодо одного популярного вибору настанова говорить прямо: коди, які\nвводять вручну, хоч надіслані в SMS, хоч показані в застосунку, не стійкі до\nфішингу, бо введені цифри ніяк не прив'язані до сайту, що їх запросив, і\nзловмисник може переслати їх далі, поки вони ще чинні.\n\nРедакція 4 того самого документа, яка 1 серпня 2025 року замінила редакцію 3,\nтакож розв'язала кілька давніх суперечок про паролі. Пароль, що є єдиним\nфактором, мусить мати щонайменше 15 символів, а пароль, який використовують лише\nв межах багатофакторного входу, — щонайменше 8. Верифікатори не можуть\nвстановлювати інших правил щодо складу пароля чи вимагати періодичної зміни, але\nмусять вимагати зміну, коли є ознаки компрометації. Нові паролі звіряють зі\nсписком поширених паролів і тих, що потрапили у витоки, користувачеві пояснюють,\nчому вибір відхилено, а збережену форму солять і хешують схемою з параметром\nвартості. Невдалих спроб поспіль для одного автентифікатора може бути\nщонайбільше 100. Для сесій на рівні AAL2 документ рекомендує повторну\nавтентифікацію щонайменше раз на 24 години та після години бездіяльності.\n\nНаша рекомендація випливає з цього. Якщо користувачі вже мають обліковий запис у\nнадійного постачальника ідентичності, нехай перевірку виконує він, а застосунок\nприймає його підписану відповідь: пароль, якого застосунок не зберігає, він і не\nзможе розкрити. Якщо ж застосунок мусить зберігати паролі сам, варто виконувати\n800-63B буквально, а не з пам'яті, і ставити метод, стійкий до фішингу, перед\nусім, що стосується адміністрування.\n\n## Як це виглядає на практиці\n\nКоли компанія перенесла свій вихідний код на\n[власний git-сервер](/uk/portfolio/your-code-on-your-own-hardware/),\nавтентифікація стала першим пунктом у переліку того, що означає тримати власну\ngit-форджу. Обрана платформа працює насамперед через SSH і не має вебпанелі\nадміністрування, тож увійти можна ключем. Вона приватна за замовчуванням:\nанонімний доступ відхиляється, доступ без ключа відхиляється, а кожен оголошений\nрепозиторій позначено як приватний. Ключ перевіряє слухач SSH, прив'язаний лише\nдо інтерфейсу зворотної петлі на порту 23231, тож запит на вхід із-поза машини\nдоходить до нього тільки через проміжний хост, а оголошена поверхня брандмауера\nлишається того самого розміру.\n\nТа сама турбота виглядає інакше в масштабі цілої організації. Раніше, на\nінфраструктурній посаді, робота полягала в консолідації ідентичностей і доступу\nв\n[M365, 1Password, Red Hat SSO та OKTA SSO](/uk/portfolio/led-access-management-across-m365-and-sso/),\nде дозволи надавалися ситуативно, з часом і різними людьми. Було впроваджено\nпринцип найменших привілеїв, а онбординг і офбординг стандартизовано, тож доступ\nнадавали й вчасно відкликали, а не залишали після того, як людина пішла далі.\nРизик несанкціонованого доступу різко знизився, а доступ став придатним для\nаудиту: нарешті можна було відповісти на запитання «хто має доступ до цього і\nчому».\n\nАвтентифікація має й обличчя, і користувачі судять про неї з повідомлень про\nпомилки. Під час\n[входу одного застосунку до великого поштового провайдера](/uk/portfolio/rewrote-error-messages-to-stop-blaming-users/)\nповідомлення казало, що пароль хибний. Пароль був правильний: провайдер вимагає\nокремого пароля застосунку для сторонніх клієнтів і відхиляє пароль облікового\nзапису, хоч як ретельно його набрано. Повідомлення переписали так, щоб воно\nназивало провайдера, пояснювало, що для інших клієнтів той вимагає пароля\nзастосунку, і казало, де його створити. Тепер тест відтворює саме цю відмову й\nперевіряє, що повідомлення містить назву провайдера і потрібний тип облікових\nданих, тож старе формулювання непомітно не повернеться.\n\n## Де виникають проблеми\n\n- **Повідомлення звинувачує користувача в причині, яка лежить деінде.**\n  Заблокований обліковий запис, прострочений пароль, годинник, що розійшовся з\n  генератором кодів, і провайдер, який вимагає інших облікових даних, — усе це\n  приходить як «неправильний пароль», і користувач знову набирає те, що ніколи\n  не спрацює. Варто називати причину, з якою користувач може щось зробити, але\n  відповідати однаково для облікового запису, що існує, і для неіснуючого, щоб\n  форма не видавала списку дійсних імен користувачів.\n- **Фішингова сторінка пересилає код у реальному часі.** Користувач вводить\n  пароль і шестизначний код на копії справжньої сторінки, а вона передає обидва\n  справжньому сайту в межах 30 секунд, які RFC 6238 рекомендує як типовий крок\n  часу. Одноразові коди зупиняють викрадені й повторно використані паролі, але\n  мало допомагають проти живого пересилання. Ключі, прив'язані до походження,\n  як-от ключі доступу, підписують лише для одного сайту, тому NIST вважає їх\n  стійкими до фішингу, а введені вручну коди — ні.\n- **Облікові дані переживають людей, яким вони належали.** Офбординг закриває\n  обліковий запис у каталозі, а SSH-ключ у файлі `authorized_keys`, персональний\n  токен доступу та спільний пароль адміністратора працюють і далі. Кожні\n  облікові дані потребують власника, місця, де їх зафіксовано, і дати, коли\n  хтось перегляне їх знову.\n- **Сесія лишається чинною довго після входу.** Cookie чи токен, що діє\n  місяцями, — це пароль із довгим запалом. Вихід має завершувати сесію на\n  сервері, а не лише видаляти cookie в одному браузері, а самодостатній токен,\n  який сервер повторно не перевіряє, можна використовувати до кінця його строку,\n  хоч би що сталося з обліковим записом.\n- **Відновлення облікового запису — найслабший вхід.** Надійний вхід поруч із\n  посиланням для скидання, яке надсилають на електронну пошту, робить поштову\n  скриньку справжніми обліковими даними. Відновлення заслуговує на ту саму\n  ретельність, що й головні двері, бо зловмисник обере слабше з двох.\n\n## Що почитати далі\n\n- [NIST SP 800-63B-4](https://pages.nist.gov/800-63-4/sp800-63b.html) — чинний\n  текст: рівні гарантії, мінімум у 15 символів для пароля і те, що вважається\n  стійким до фішингу.\n- [NIST SP 800-63B, revision 3](https://pages.nist.gov/800-63-3/sp800-63b.html)\n  — настанова з автентифікації 2017 року, яка лишається в мережі з позначкою, що\n  з 1 серпня 2025 року її замінила редакція 4.\n- [RFC 9110, section 11: HTTP Authentication](https://www.rfc-editor.org/rfc/rfc9110.html#section-11)\n  — виклик і відповідь, що стоять за кодом 401, WWW-Authenticate і заголовком\n  Authorization.\n- [RFC 4252: The SSH Authentication Protocol](https://www.rfc-editor.org/rfc/rfc4252.html)\n  — вхід за відкритим ключем, паролем і на основі хоста, як їх визначає SSH.\n- [RFC 6238: TOTP](https://www.rfc-editor.org/rfc/rfc6238.html) — як\n  застосунки-автентифікатори виводять короткі коди зі спільного секрету й\n  годинника.\n- [Web Authentication, Level 3](https://www.w3.org/TR/webauthn-3/) — API W3C, на\n  якому працюють ключі доступу, з обліковими даними відкритого ключа,\n  прив'язаними до походження.\n\n\u003chttps://engineer.company/uk/glossary/authentication/\u003e\n","date_modified":"2026-11-12T05:34:23Z","description":"Як система перевіряє, хто до неї звертається: від паролів і SSH-ключів до ключів доступу та єдиного входу, що тепер вимагає NIST і де вхід ламається.","formats":{"gemtext":"https://engineer.company/uk/glossary/authentication/index.gmi","gopher":"https://engineer.company/uk/glossary/authentication/gophermap","html":"https://engineer.company/uk/glossary/authentication/","json":"https://engineer.company/uk/glossary/authentication/index.json","markdown":"https://engineer.company/uk/glossary/authentication/index.md","pdf":"https://engineer.company/uk/glossary/authentication/index.pdf"},"kind":"page","language":"uk","title":"Що таке автентифікація?","url":"https://engineer.company/uk/glossary/authentication/","version":1}