{"canonical_url":"https://engineer.company/uk/glossary/file-system/","content_markdown":"# файлова система\n\n## Що це таке\n\nФайлова система — це частина комп'ютера, яка перетворює диск, що сам по собі\nзберігає лише пронумеровані блоки байтів, на іменовані файли, впорядковані в\nкаталоги. Англійською її пишуть і двома словами, file system, і одним,\nfilesystem; друге написання здебільшого вживає документація ядра Linux. POSIX,\nстандарт, якого дотримуються Unix-подібні системи, у редакції 2024 року визначає\nфайлову систему як сукупність файлів і певних їхніх атрибутів. Те саме\nвизначення додає, що файлова система задає простір імен для порядкових номерів\nфайлів (file serial numbers), тобто номерів, які однозначно ідентифікують кожен\nфайл у межах файлової системи, де він лежить.\n\nРешта випливає з кількох інших визначень стандарту. Файл — це об'єкт, у який\nможна записувати, з якого можна читати або і те, й інше, з атрибутами на кшталт\nправ доступу і типу: звичайний файл, каталог, символьне посилання, FIFO, сокет,\nсимвольний або блоковий спеціальний файл. Каталог — це файл, що складається із\nзаписів каталогу, і жодні два записи в одному каталозі не мають однакового\nімені. Запис каталогу, який POSIX також називає жорстким посиланням (hard link),\nпов'язує ім'я файлу з файлом, і на один файл можуть вказувати кілька записів.\nОтже, ім'я файлу і сам файл — різні речі. У Linux запис про сам файл називають\nіндексним дескриптором, inode; посібник GNU до df описує його як місце, де\nзберігаються власник файлу, права доступу, часові позначки й розташування у\nфайловій системі, тоді як імена живуть у каталогах, що на нього вказують.\n\nUnix-подібна система показує всі свої файлові системи як одне дерево імен.\nПерша дає кореневий каталог, а кожну наступну приєднують до якогось каталогу\nдерева, її точки монтування (mount point), після чого шляхи під цим каталогом\nналежать приєднаній файловій системі. Усередині ядра Linux між програмами й\nчисленними файловими системами, які воно підтримує, стоїть віртуальна файлова\nсистема, VFS. Документація ядра описує її (вона ж Virtual Filesystem Switch) як\nшар, що дає програмам інтерфейс до файлових систем і дозволяє різним\nреалізаціям співіснувати. Програма викликає `open(2)`, `stat(2)`, `read(2)` чи\n`write(2)`, а VFS розбирає шлях і передає роботу тій файловій системі, де лежить\nфайл: скажімо, ext4 на розділі диска або псевдофайловій системі, чиї inode\nіснують лише в пам'яті. Типи, які зареєструвало запущене ядро, перелічено в\n`/proc/filesystems`.\n\n## Чому це важливо\n\nМайже все, що сервер має пам'ятати після наступного перезавантаження, лежить у\nфайловій системі: файли даних його баз даних, логи, завантажені документи,\nконфігурація. Чи переживуть вони вимкнення живлення, заповнений диск або\nнакопичувач, що відмовляє, значною мірою вирішують рішення, ухвалені під час\nстворення й монтування файлової системи, і деякі з них згодом уже не змінити.\n\nСтворення фіксує місткість у двох валютах. Блоки зберігають уміст файлів, а\ninode — самі файли. mke2fs, інструмент, що створює файлові системи ext2, ext3 і\next4, створює один inode на кожні стільки-то байтів простору, і його посібник\nпопереджає, що це співвідношення байтів на inode неможливо змінити, коли\nфайлова система вже існує. Тому том може вичерпати місце для нових файлів, поки\nдля їхнього вмісту місце ще є, і це заскочує кожного, хто стежить лише за\nвідсотком зайнятого простору.\n\nМонтування вирішує, чого коштуватиме збій. ext4 веде журнал, і його\nдокументація описує три режими даних. Типовий, `data=ordered`, примусово\nзаписує дані файлів в основну файлову систему, перш ніж метадані, що на них\nпосилаються, буде зафіксовано в журналі. `data=writeback` відмовляється від\nцього порядку, і документація попереджає, що після некоректного вимкнення в\nнещодавно записаних файлах можуть опинитися застарілі дані, що в деяких випадках\nстановить ризик для безпеки. `data=journal`\nпропускає через журнал і самі дані; цей режим застарілий (deprecated), а його\nпідтримку планують прибрати в січні 2028 року. Параметр `errors=` визначає, що\nробить файлова система, коли знаходить помилку в собі: перемонтовується лише\nдля читання, працює далі або викликає паніку ядра й зупиняє машину.\n\nВід цього залежить і відновлення. Коли файлову систему пошкоджено, уміст файлів\nможе ще лежати на диску, тоді як структура, що дає їм імена, зламана, і саме тут\nпрацює відновлення даних. Запис у портфоліо про\n[відновлення даних з SD-карт, HDD, SSD і RAID](/uk/portfolio/recovered-data-from-sd-cards-hdds-ssds-and-raid/)\nрозповідає, що кожен носій виходить з ладу й віддає дані по-своєму, а в Mac ще й\nфайлова система зі своїми примхами. Тому найбільше важило вміння дібрати метод\nсаме під той носій, що лежить на столі, а не якась одна техніка.\n\n## Як це виглядає на практиці\n\nВізьмімо новий розділ, `/dev/sdb1`, на якому мають лежати дані сервісу в\n`/srv/data`. Щоб створити на ньому файлову систему ext4 і змонтувати її\nвручну, достатньо трьох команд:\n\n```sh\nmke2fs -t ext4 -L data /dev/sdb1\nmkdir -p /srv/data\nmount -t ext4 /dev/sdb1 /srv/data\n```\n\n`-t ext4` задає тип, як у власній документації ядра про ext4, а `-L` дає\nфайловій системі мітку (label), яку mke2fs обмежує 16 байтами. Решта береться\nзі значень за замовчуванням; у конфігурації, яку постачає e2fsprogs, кожен\ninode, наприклад, займає 256 байтів. Дві команди `df` після цього показують\nобидва види місткості:\n\n```sh\ndf -hT /srv/data\ndf -i /srv/data\n```\n\nПерша виводить тип файлової системи та її зайняті й вільні блоки в одиницях,\nпобудованих на степенях 1 024 (`-H` використав би степені 1 000). Друга рахує\ninode замість блоків: скільки їх усього, скільки зайнято й вільно та який\nвідсоток використано.\n\nМонтування вручну діє лише до наступного перезавантаження. Щоб зробити його\nпостійним, файловій системі додають рядок у `/etc/fstab`, файл, який mount,\numount і fsck читають послідовно:\n\n```text\nLABEL=data  /srv/data  ext4  defaults,nofail  0  2\n```\n\nПерше поле вказує файлову систему за міткою, а не як `/dev/sdb1`. Посібник\nfstab радить там `LABEL=` або `UUID=`, бо імена пристроїв часто залежать від\nтого, в якому порядку обладнання випадково виявили, і можуть змінитися, коли\nдиски додають чи прибирають. `defaults` зазвичай означає читання й запис плюс\nінші стандартні параметри ядра, а `nofail` каже mount не повідомляти про\nпомилку, якщо пристрою немає. П'яте поле читає dump(8), і 0 залишає файлову\nсистему поза ним. Шосте задає fsck порядок перевірок під час завантаження: 1\nдля кореневої файлової системи, 2 для решти й 0, щоб не перевіряти зовсім. У\nсистемі під керуванням systemd посібник радить після правки виконати\n`systemctl daemon-reload`. Потім `mount -a` монтує всі записи без позначки\n`noauto`, тож помилка в новому рядку виявиться, поки хтось ще сидить за\nклавіатурою.\n\nСупровід файлової системи — це ще й стеження за місцем. Запис у портфоліо про [моніторинг, що реагує на мовчання хоста](/uk/portfolio/built-dead-mans-switch-host-monitoring/) називає заповнений диск одним із двох реалістичних способів, якими може впасти хост із 464 МБ пам'яті, де працюють git-сервер і вебсервер; другий — нестача пам'яті, і жоден з них сам себе не видає. Відповідь там — невеликий скрипт на таймері: раз на п'ятнадцять хвилин, з випадковим зсувом, він вимірює скільки на диску лишилося місця і скільки пам'яті доступно, і пінгує зовнішній сервіс, лише поки обидва значення тримаються вище своїх порогів, тож сигналом тривоги стає тиша. Перевірка такого типу може читати стовпчик inode з `df -i` так само, як стовпчик місця, бо будь-який із них може першим дійти до межі.\n\n## Де виникають проблеми\n\nБільшість проблем із файловими системами з'являється як заповнений диск,\nмашина, що не монтує того, що вчора монтувала, або дані, яких бракує після\nзбою, і чимало з них зводиться до параметра, на який ніхто не подивився, коли\nфайлову систему створювали.\n\n**Диск заповнений, хоча місце ще є.** Кожному файлу потрібен inode, а mke2fs\nстворює їх фіксовану кількість, коли створює файлову систему. Том із мільйонами\nдрібних файлів може вичерпати inode, поки `df -h` ще показує вільне місце, і\nвідтоді на ньому не створити жодного нового файлу. Вихід — стежити за `df -i`\nпоряд із `df -h`, а для тому, призначеного для великої кількості дрібних файлів,\nзадавати співвідношення ключем `-i` або кількість ключем `-N` під час запуску\nmke2fs, бо співвідношення потім не змінити. Зміна розміру файлової системи\nзберігає співвідношення, і кількість inode змінюється відповідно.\n\n**Перевірку запускають на змонтованій файловій системі.** Посібник e2fsck каже,\nщо запускати його на змонтованій файловій системі загалом небезпечно. Єдиний\nвиняток — `-n`, з яким файлову систему відкрито лише для читання, а на всі\nзапитання дано відповідь «ні», і навіть тоді результати, які він виводить,\nнедійсні, поки файлова система змонтована. Коли e2fsck питає, чи продовжувати\nна змонтованій файловій системі, посібник відповідає «ні». Вихід — спершу\nвідмонтувати її, а для кореневої файлової системи дати перевірці відбутися під\nчас завантаження, про що й дбає шосте поле fstab.\n\n**«Лише для читання» пише на диск.** Монтування ext4 з `ro` не зупиняє записів:\nдокументація зазначає, що журнал буде відтворено, а отже, на розділ потраплять\nзаписи навіть при монтуванні лише для читання. Найбільше це важить для диска,\nякий рятують, де будь-який запис може влучити в щось ще потрібне. Параметри\n`ro,noload` запобігають записам, але та сама сторінка прямо називає ціну: після\nнекоректного відмонтування пропущене відтворення залишає файлову систему з\nнеузгодженостями. Вихід для диска, чий уміст важливіший за його безперервну\nроботу, — змонтувати його з `ro,noload`, скопіювати потрібне й вважати\nпрочитане можливо неузгодженим.\n\n**Диск змінює ім'я.** Рядок, що монтує `/dev/sdb1`, монтує те, що ядро сьогодні\nназиває `/dev/sdb1`, і посібник fstab попереджає, що це може змінитися, коли\nдиски додають чи прибирають. Тоді новий диск може опинитися змонтованим там, де\nмає бути старий, або старого не виявиться під час завантаження. Вихід —\n`LABEL=` або `UUID=` у першому полі, з мітками, заданими через `mke2fs -L` або\nпізніше інструментом на кшталт `e2label`.\n\n**Живлення зникає між записом і диском.** За замовчуванням ext4 фіксує журнал\nкожні п'ять секунд, тож вимкнення живлення може коштувати останніх п'яти секунд\nзмін метаданих, а журнал при цьому зберігає саму файлову систему неушкодженою.\nДані файлів можуть загубитися й за довший час: за відкладеного виділення місця\n(delayed allocation) запис на диск починається лише після інтервалу, заданого в\n`/proc/sys/vm/dirty_expire_centisecs`. Документація називає програми, що\nзамінюють файли без `fsync()`, зламаними, а типовий для ext4 параметр\n`auto_da_alloc` розпізнає два поширені шаблони, запис нового файлу з\nперейменуванням поверх старого та обрізання файлу з перезаписом на місці, щоб\nпісля збою файли не поверталися порожніми. Вихід — у програмі, яка пише файл:\nвикликати `fsync()`, перш ніж повідомляти, що дані збережено, а не покладатися\nна цю страховку.\n\n**Часові позначки зупиняються у 2038 році.** Посібник mke2fs каже, що файлові\nсистеми з inode розміром 128 байтів не підтримують часових позначок після 19\nсічня 2038 року, тоді як inode розміром 256 байтів і більше підтримують\nрозширені позначки. Нові файлові системи за замовчуванням отримують 256 байтів,\nале стара файлова система або створена з `-I 128` досі може мати малий розмір.\nВихід — знайти такі файлові системи раніше, ніж це зробить дата; документація\next4 показує, як `tune2fs -I 256` перетворює файлову систему, створену з inode\nпо 128 байтів.\n\n## Що почитати далі\n\n- [Definitions, POSIX.1-2024 (The Open Group Base Specifications Issue 8)](https://pubs.opengroup.org/onlinepubs/9799919799/basedefs/V1_chap03.html#tag_03_153)\n  — визначення файлової системи, файлу, каталогу, жорсткого посилання й точки\n  монтування.\n- [Overview of the Linux Virtual File System](https://docs.kernel.org/filesystems/vfs.html)\n  — як VFS ядра розбирає шлях і передає роботу файловій системі.\n- [ext4 General Information](https://docs.kernel.org/admin-guide/ext4.html)\n  — створення й монтування ext4, режими даних, `commit=` і `ro` з журналом.\n- [mke2fs(8)](https://man7.org/linux/man-pages/man8/mke2fs.8.html)\n  — співвідношення байтів на inode, розмір inode, межа 2038 року й мітки томів.\n- [e2fsck(8)](https://man7.org/linux/man-pages/man8/e2fsck.8.html)\n  — перевірка ext2, ext3 і ext4 і чому ніколи на змонтованій файловій системі.\n- [fstab(5)](https://man7.org/linux/man-pages/man5/fstab.5.html)\n  — шість полів, `LABEL=` і `UUID=`, `nofail` і порядок перевірок під час\n  завантаження.\n\n\u003chttps://engineer.company/uk/glossary/file-system/\u003e\n","date_modified":"2026-11-12T05:34:23Z","description":"Що таке файлова система, як пов'язані файли, каталоги й inode, як ext4 створюють, монтують і перевіряють у Linux і де виникають проблеми.","formats":{"gemtext":"https://engineer.company/uk/glossary/file-system/index.gmi","gopher":"https://engineer.company/uk/glossary/file-system/gophermap","html":"https://engineer.company/uk/glossary/file-system/","json":"https://engineer.company/uk/glossary/file-system/index.json","markdown":"https://engineer.company/uk/glossary/file-system/index.md","pdf":"https://engineer.company/uk/glossary/file-system/index.pdf"},"kind":"page","language":"uk","title":"Що таке файлова система?","url":"https://engineer.company/uk/glossary/file-system/","version":1}