Фронтенд

Що це таке

Фронтенд — це частина програмної системи, яку люди бачать і якою
керують: сторінки, екрани, форми й елементи керування разом із
кодом, що їх малює й реагує на введення. Англійською його також
пишуть front end або front-end, а у вебі ту саму територію часто
називають клієнтською стороною, client side.

У вебі фронтенд складається з трьох мов, які розуміє браузер. HTML
задає сторінці структуру й зміст, CSS визначає її вигляд, а
JavaScript додає поведінку. Браузер — це те, що документ W3C
Architecture of the World Wide Web називає user agent: програма, яка
діє від імені людини, отримує дані із серверів і показує їх. Усе, що
фронтенд надсилає браузеру, опиняється на пристрої, який належить
комусь іншому.

Його партнер — бекенд, який зберігає дані, застосовує бізнес-правила
й відповідає на запити. Вони спілкуються через HTTP, зазвичай за
допомогою API. Межу між ними хочеться провести там, де проходить
мережа, але сучасні фреймворки її розмивають. У Next.js сторінки й
шаблони компонування (layouts) за замовчуванням є Server Components:
вони створюють те, що бачить користувач, і виконуються на сервері.
Директива `"use client"` на початку файлу позначає межу, і цей файл,
його імпорти та компоненти, які він рендерить, потрапляють у бандл,
що вирушає до браузера. Фронтендом код робить його завдання,
представлення й взаємодія, а місце виконання — окреме рішення.

Чому це важливо

Перше рішення стосується того, де відбувається робота. Архітектурний
документ W3C описує спектр, на одному кінці якого все робить клієнт,
а на іншому все робить сервер, і зазначає, що більшість рішень
поєднує обидва підходи. Місце застосунку на цьому спектрі залежить,
за словами документа, від потужності клієнта, потужності й
навантаження сервера та пропускної здатності між ними. Документ
називає компроміс з обох боків: підлаштування вмісту на сервері
знижує ефективність кешування, а коли кількість можливих клієнтів
необмежена, краще масштабується перенесення обчислень на них. Звичні
варіанти такі: сторінки, зібрані один раз, сторінки, які сервер
рендерить на кожен запит, сторінки, складені в браузері, і їхні
поєднання. Сторінку, однакову для всіх, найдешевше зібрати один раз
і кешувати. Сторінку з даними конкретного користувача десь рендерять
на кожен запит, і якщо це браузер, кожен читач завантажує код, що
виконує цю роботу.

Друге рішення стосується довіри, і робоча відповідь така: сервер
вважає все, що надходить від фронтенду, неперевіреним. Усе, що
доставляє фронтенд, людина за браузером може прочитати, змінити й
надіслати повторно. Прихована кнопка чи форма, яка відмовляється
відправлятися, — це ввічливість щодо чесного користувача й невеликий
обхід для будь-кого іншого, тому кожен дозвіл і кожна перевірка, які
мають значення, повторюються на сервері. Секрети підкоряються тому
самому правилу: API-ключ, що потрапив у бандл, є публічним, хоч би
як називалася змінна. Content Security Policy обмежує, що може
зробити впроваджений скрипт, а її специфікація подає її як
багаторівневий захист, який доповнює ретельну валідацію введення й
кодування виводу, а не замінює їх.

Фронтенд — це також місце, де доступність виграють або програють.
WCAG 2.2, рекомендація W3C від грудня 2024 року, встановлює критерії
успіху, які можна перевірити, і багато з них залежать від рішень у
фронтенді: чи можна дістатися до елемента керування й скористатися
ним із клавіатури та чи повідомляє він допоміжним технологіям своє
ім'я й роль. Нативні елементи HTML виконують кілька з цих критеріїв
одразу, а власний віджет мусить відтворити кожен вручну.

Нарешті, фронтенд, який знає, як база даних зберігає дані,
доводиться змінювати щоразу, коли змінюється база, а фронтенд, що
обмежується представленням, дає кожній стороні рухатися у власному
темпі.

Як це виглядає на практиці

Фронтенд на Next.js 16 обирає режим рендерингу для кожної частини
застосунку. Маркетингові й публічні сторінки генеруються статично, а
інтерактивні частини рендеряться в браузері. На автентифікованому
дашборді й великих сторінках-каталогах, де патерн N+1 перетворював
одну сторінку на каскад мережевих звернень, фабрика
`createPrefetchedServerPage` отримує дані сторінки на сервері й
передає їх клієнту вже заповненими, а стратегію інвалідації кешу
задокументовано для кожного запиту. Сторінка, перенесена на фабрику,
завантажується за одне звернення, і наступна перенесена сторінка
успадковує цю поведінку. Там же сказано, що перехід триває: решта
автентифікованого застосунку досі рендериться на клієнті й стоїть у
черзі.

У межах архітектурного внеску засновниці компанії у проєкт
NextMariner — морську платформу — фронтенду відведено одне завдання
й нічого більше. Фронтенд на Next.js відповідає за відображення та
інтерактивність. Навмисно тонкий Go API, побудований на Huma поверх
Fiber, маршрутизує й перевіряє запити, застосовує фільтрацію з
міркувань безпеки та оркеструє, а бізнес-логіка живе у функціях
PostgreSQL. Схема зосереджує зміну бізнес-правила в одному шарі, у
SQL, замість того щоб вимагати те саме правило в усіх трьох. Межі
записали, а потім забезпечили їх дотримання під час рев'ю коду.
Зафіксований результат — розділена відповідальність за відображення,
обробку запитів і бізнес-правила.

Робота з посилення захисту застосунку виходить із припущення, що
клієнт ворожий. У фронтенді проксі-мідлвар Next.js у `proxy.ts`
задає Content Security Policy із nonce, згенерованим для кожного
запиту, і `strict-dynamic`, а також HSTS і cookie з атрибутом
SameSite. Сама межа проходить на сервері. Права доступу, тобто
тариф, роль, організацію й прив'язку до судна, сервер повторно
перевіряє на кожен запит, а фронтендні обмеження розглядаються лише
як UX: вони визначають, що бачить людина, а сервер визначає, що їй
дозволено робити.

Де виникають проблеми

Збої фронтенду зазвичай мають спільну причину: щось вирішили в
браузері, хоча це належало серверу, або навпаки.

API-ключ з'являється в JavaScript, який може завантажити будь-який
відвідувач. У Next.js змінна середовища потрапляє в бандл браузера,
лише коли її назва починається з `NEXT_PUBLIC_`, а будь-яку іншу
змінну, прочитану з клієнтського коду, замінює порожній рядок. Запит
повертається неавторизованим, хтось швидко перейменовує змінну, щоб
усе запрацювало, і секрет опиняється в публічному файлі. Код, якому
потрібен секрет, варто тримати на сервері, а його модуль позначати
пакетом `server-only`, щоб імпорт із Client Component зупиняв
збирання. Кожен ключ, який уже потрапив у реліз, треба замінити.

```ts
import "server-only";
export async function getInvoices(customerId: string) {
    const url = `${process.env.BILLING_URL}/customers/${customerId}/invoices`;
    const headers = { Authorization: `Bearer ${process.env.BILLING_KEY}` };
    const res = await fetch(url, { headers });
    return res.json();
}
```

Користувач дістається записів, які інтерфейс від нього приховав.
Перевірка дозволів жила у фронтенді як route guard, прихований пункт
меню або вимкнена кнопка. Будь-хто, хто читає мережевий трафік, може
викликати API напряму з іншими параметрами. Кожне право варто
перевіряти на сервері на кожен запит, щодо користувача, який
увійшов, і конкретного запису, а перевірки у фронтенді вважати
зручністю для чесних користувачів.

Сторінка заповнюється по одному спінеру за раз. Кожен компонент
отримує власні дані після рендерингу, тож запит дочірнього
компонента чекає на запит батьківського, і сторінка приходить
водоспадом мережевих звернень. Дані сторінки варто отримувати разом
і ближче до джерела, на сервері, де це дозволяє фреймворк, і
передавати вниз.

Користувачі клавіатури й екранних читачів застрягають на саморобному
елементі керування. Клікабельний `div` отримує поведінку кнопки для
миші й більше нічого: клавіша Tab його оминає, Enter і пробіл нічого
не роблять, а допоміжні технології не дізнаються, чим він є. WCAG
2.2 на рівні A вимагає, щоб уся функціональність працювала з
клавіатури (критерій успіху 2.1.1) і щоб кожен компонент повідомляв
своє ім'я та роль (4.1.2). Варто використовувати `button`, `a`,
`input` і `label` за їхнім призначенням і пробувати кожен новий
екран лише з клавіатурою, перш ніж він вийде в реліз.

Що почитати далі

  * Architecture of the World Wide Web, Volume One — рекомендація
W3C про user agents і про розподіл роботи між клієнтом і сервером.

  * HTML Standard — живий стандарт WHATWG для елементів і браузерних
API, з яких будують вебфронтенд.

  * Web Content Accessibility Guidelines (WCAG) 2.2 — рекомендація
W3C із критеріями успіху, на яких тримається доступний інтерфейс.

  * Content Security Policy Level 3 — робоча чернетка W3C, яка
визначає nonces і `strict-dynamic`.

  * Next.js: Server and Client Components — як один фреймворк
розподіляє код фронтенду між сервером і браузером.

hЦя сторінка у вебі	URL:https://engineer.company/uk/glossary/frontend/	engineer.company	70
