IPv6

Що це таке

IPv6 (англійською Internet Protocol version 6) — це версія
інтернет-протоколу, створена на заміну IPv4, тієї версії, яку описує
RFC 791. Чинна специфікація — RFC 8200 від липня 2017 року,
інтернет-стандарт (STD 86), що замінив RFC 2460. Зміна, яку
помічають усі, — розмір адреси: 128 бітів замість 32 в IPv4. Увесь
IPv4 вміщує 4 294 967 296 адрес, а одна підмережа IPv6 звичайного
розміру, /64, вміщує квадрат цього числа.

Решта формату пакетів теж змінилася. Згідно з RFC 8200, частину
полів заголовка IPv4 вилучено або зроблено необов'язковими, щоб
здешевити звичайну обробку, необов'язкові відомості винесено в
окремі заголовки розширень після основного, а поле Time to Live
перейменовано на Hop Limit, і кожен вузол, що пересилає пакет,
зменшує його на одиницю. Контрольної суми в заголовку немає.
Маршрутизатори ніколи не ділять пакет на частини: в IPv6 фрагментує
лише джерело, кожен канал має переносити пакети щонайменше на 1280
октетів, а відправникам наполегливо радять застосовувати Path MTU
Discovery, щоб з'ясувати, наскільки великий пакет пройде шляхом.

Адресу записують як вісім груп по 16 бітів у шістнадцятковому
вигляді, розділених двокрапками. RFC 4291 дозволяє відкидати
початкові нулі в групі й замінювати одну суцільну послідовність
нульових груп подвійною двокрапкою, яка може трапитися лише раз, тож
2001:db8:0:0:8:800:200c:417a можна записати як

2001:db8::8:800:200c:417a. Оскільки так одна адреса отримує багато
записів, RFC

5952 від серпня 2010 року обирає один із них: малі літери, жодних
початкових нулів і подвійна двокрапка на місці найдовшої
послідовності нульових груп (першої, якщо дві однаково довгі), але
ніколи не замість однієї групи. Окрім спеціальних адрес, як-от адрес
петлі та локальних адрес каналу, усі адреси й префікси в прикладах
цієї статті взято з діапазонів для документації: з

2001:db8::/32, який відвів RFC 3849, а для IPv4 — з блоків,
зарезервованих RFC 5737.

RFC 4291 змінює й те, до чого прив'язана адреса. Адреси призначають
інтерфейсам, а не машинам, і один інтерфейс може мати кілька адрес
одночасно. Кожен інтерфейс повинен мати локальну адресу каналу
(link-local) у діапазоні fe80::/10, чинну лише в його власному
каналі. Адреса петлі (loopback) — ::1. Широкомовлення (broadcast)
немає: цю роботу перебрала групова розсилка (multicast), і ff02::1
досягає всіх вузлів каналу. Унікальні локальні адреси з fc00::/7,
визначені в RFC 4193, призначені для локального зв'язку, зазвичай у
межах мережі однієї організації. Глобальні одноадресні адреси
(global unicast) використовують для зв’язку за межами локальної
мережі. Для більшості адрес останні 64 біти — це ідентифікатор
інтерфейсу, тому звичайний сегмент мережі — це /64.

Хости здебільшого нумерують себе самі. За автоконфігурацією адрес
без збереження стану (stateless address autoconfiguration, RFC 4862)
маршрутизатори оголошують префікси каналу в періодичних
повідомленнях Router Advertisement, кожен хост поєднує префікс з
ідентифікатором власного інтерфейсу, а перш ніж узяти результат у
роботу, виконує Duplicate Address Detection і надсилає повідомлення
Neighbor Solicitation, щоб переконатися, що жоден інший вузол не має
цієї адреси. DHCPv6 — альтернатива для випадків, коли потрібен
суворіший контроль над тим, яку саме адресу отримує хост, і обидва
механізми можуть працювати поруч.

Чому це важливо

Для багатьох команд IPv6 — не проєкт, який вони вирішують розпочати.
Суть RFC

4862 у тому, що нікому не треба вводити адресу на хості вручну:
поставте сервер у канал, де маршрутизатор оголошує префікс, і він
сам може отримати глобальну адресу IPv6. Тоді будь-який список
дозволених адрес, правило брандмауера, парсер журналів чи перевірка
справності, написані з думкою лише про IPv4, мають сліпу зону
завбільшки з увесь новий адресний простір.

Цю сліпу зону легко проґавити, бо дві версії — окремі протоколи, які
в мережі нічого між собою не ділять. Фільтр пакетів зіставляє їхні
заголовки окремо, обмеження частоти, що рахує запити за адресами
IPv4, ніколи не побачить клієнта IPv6, а тест, який підключається
лише до 127.0.0.1, нічого не каже про ::1. Хост, закритий в одній
версії й відкритий в іншій, на ділі не має брандмауера.

IPv6 також більше покладається на свої керувальні повідомлення, ніж
IPv4. Виявлення сусідів (Neighbor Discovery), оголошення
маршрутизаторів і Path MTU Discovery працюють через ICMPv6, тож
звичка, перенесена з IPv4, — відкидати ICMP на межі мережі — ламає
IPv6 так, що це може виявитися лише тоді, коли з'єднання почне
передавати дані. А оскільки одну адресу можна записати багатьма
правильними способами, код, що порівнює адреси як рядки,
суперечитиме сам собі.

Як це виглядає на практиці

Стандартний модуль Python `ipaddress` розбирає будь-який правильний
запис і виводить коротку форму, у якій початкові нулі відкинуто, а
найдовшу послідовність нульових груп згорнуто, тож це швидкий спосіб
спланувати префікс і перевірити, що два записи означають одну
адресу. Сеанс нижче — ілюстрація цієї статті, виконана на Python
3.15 з адресами з документаційного префікса:

```text
>>> import ipaddress
>>> site = ipaddress.ip_network("2001:db8:42::/48")
>>> site.num_addresses == 2**80
True
>>> lans = site.subnets(new_prefix=64)
>>> next(lans), next(lans)
(IPv6Network('2001:db8:42::/64'), IPv6Network('2001:db8:42:1::/64'))
>>> len(list(site.subnets(new_prefix=64)))
65536
>>> a = ipaddress.ip_address("2001:0DB8:0000:0000:0001:0000:0000:0001")
>>> a
IPv6Address('2001:db8::1:0:0:1')
>>> a.exploded
'2001:0db8:0000:0000:0001:0000:0000:0001'
>>> a == ipaddress.ip_address("2001:db8:0:0:1::1")
True
>>> ipaddress.ip_address("fe80::1%eth0").scope_id
'eth0'
```

Префікс /48 залишає вільними 80 бітів, а поділений на сегменти /64
дає їх 65

536, пронумерованих четвертою групою. Адреса, набрана великими
літерами з усіма нулями, повертається в короткій формі,
2001:db8::1:0:0:1, де подвійна двокрапка покриває першу з двох
однаково довгих послідовностей нулів, і вона дорівнює

2001:db8:0:0:1::1 — іншому, але правильному запису тих самих 128
бітів. Останній рядок показує локальну адресу каналу з її зоною —
тим `%eth0`, що вказує, до якого каналу вона належить.

На хості Linux з nftables друга частина ілюстрації — набір правил,
що пропускає SSH з офісу через обидві версії. Сторінка посібника
nft(8) описує `inet` як гібридне сімейство для таблиць, що охоплюють
і IPv4, і IPv6, тоді як `ip saddr` читає заголовок IPv4, а `ip6
saddr` — заголовок IPv6:

```text
add table inet filter
add chain inet filter input { type filter hook input priority filter; }
add rule inet filter input ip saddr 198.51.100.0/24 tcp dport 22 accept
add rule inet filter input ip6 saddr 2001:db8:42::/48 tcp dport 22 accept
add rule inet filter input tcp dport 22 drop
```

Без четвертого рядка адміністратор, що підключається з IPv6-префікса
офісу, не підпадає під жодне правило accept і отримує відмову, і ця
помилка принаймні дає про себе знати одразу. Тихіша помилка —
протилежна: набір правил, побудований лише в сімействі `ip`, на
хості, який має ще й адресу IPv6, взагалі не дивиться на трафік
IPv6.

Запис у портфоліо Підготувала другий сервер із коду за вересень 2026
року розглядає ту саму вразливість з боку підготовки хостів. Першу
машину створили вручну, а брандмауер додали згодом, і так лишався
проміжок часу, коли щойно створений хост зі стандартною політикою
паролів був доступний з інтернету. Другу створюють лише після її
брандмауера: плей брандмауера виконується перед плеєм сервера, а
брандмауери обох провайдерів налаштовано безпосередньо через їхні
REST API. Та сторінка не згадує IPv6, тож правила вище — ілюстрація
цієї статті, а не правила того хоста. Ця стаття додає ось що:
брандмауер має охоплювати кожну адресу, яку матиме хост, зокрема
IPv6, ще до того, як хост з'явиться.

Де виникають проблеми

Брандмауер, що знає лише IPv4. Правила в сімействі `ip` або списки
дозволених адрес лише з префіксами IPv4 залишають усі адреси IPv6
хоста на розсуд того, що стоїть далі. Пишіть набір правил у
сімействі `inet` або тримайте таблиці `ip` та `ip6` узгодженими,
додавайте до кожного правила `ip saddr` правило `ip6 saddr` і
перевіряйте кожну службу, підключаючись до її адреси IPv6 так само,
як до адреси IPv4.

Відкидання всього ICMPv6. RFC 4890, присвячений фільтрації цих
повідомлень у брандмауерах, каже прямо: «ICMPv6 є необхідним для
функціонування IPv6». Маршрутизатор, який не може переслати пакет,
бо той завеликий для наступного каналу, відкидає його й повертає
повідомлення Packet Too Big, а RFC 8201 зазначає, що коли фільтрація
зупиняє ці повідомлення, джерело так і не дізнається MTU шляху.
Наслідок RFC описує як з'єднання, що потрапило в чорну діру (black
hole): рукостискання TCP вдається, а потім передавання зависає. RFC

4890 також називає Neighbor Solicitation і Advertisement та Router
Solicitation і Advertisement повідомленнями, яких вузол не повинен
відкидати, якщо має брати участь у мережі IPv6. Приймайте типи, які
nft називає `packet-too-big`, `nd-neighbor-solicit`,
`nd-neighbor-advert`, `nd-router-solicit` і `nd-router-advert`,
раніше за будь-яке ширше правило drop.

Порівняння адрес як тексту. RFC 5952 наводить приклад електронної
таблиці, де пошук 2001:db8:0:0:1::1 не знаходить запису
2001:db8::1:0:0:1, і це важить, коли список переглядають перед
видачею нової адреси, щоб переконатися, що її ще ніхто не
використовує. Розбирайте адреси, перш ніж порівнювати, і зберігайте
та виводьте одну канонічну форму, наприклад коротку, яку `ipaddress`
у Python повертає з `str()`.

Адреса й порт, записані разом. 2001:db8::1:80 може бути адресою або
адресою з портом 80; RFC 5952 називає таку форму неоднозначною й
радить квадратні дужки, [2001:db8::1]:80, як в URL. Завжди пишіть
дужки, а в коді відокремлюйте хост від порту за закривною дужкою, а
не за останньою двокрапкою.

Префікс каналу, що не є /64. Автоконфігурація вимагає, щоб префікс
та ідентифікатор інтерфейсу разом давали 128 бітів, і за 64-бітних
ідентифікаторів RFC 4862 велить хостові ігнорувати оголошений
префікс будь-якої іншої довжини, тож хости в каналі, де повідомлення
Router Advertisement несуть /72 або /56, не утворюють із цього
префікса жодної адреси. Плануйте кожен канал як /64, а більші
виділення діліть на блоки /64, як це робить сеанс вище.

Локальні адреси каналу без зони. Кожен інтерфейс має адресу в
fe80::/10, і RFC 4291 обмежує такі адреси одним каналом, тож на
хості з кількома інтерфейсами сама адреса не каже, який канал
мається на увазі. Документація Python зазначає, що дві адреси, які
відрізняються лише зоною, не рівні. Тримайте зону разом з адресою
(fe80::1%eth0) або давайте службам глобальну чи унікальну локальну
адресу, а локальні адреси каналу залишайте для самого каналу.

Що почитати далі

  * RFC 8200: Internet Protocol, Version 6 (IPv6) Specification —
чинний стандарт IPv6 із форматом заголовка, заголовками розширень і
правилами фрагментації та розміру пакетів.

  * RFC 4291: IP Version 6 Addressing Architecture — типи адрес,
текстові форми, локальні адреси каналу й групові адреси, а також

  64-бітні ідентифікатори інтерфейсів.

  * RFC 5952: A Recommendation for IPv6 Address Text Representation
— канонічний спосіб записати адресу і проблеми, яких завдає безліч
записів однієї адреси.

  * RFC 4862: IPv6 Stateless Address Autoconfiguration — як хости
утворюють власні адреси з оголошених префіксів і перевіряють їх на
дублікати.

  * RFC 4890: Recommendations for Filtering ICMPv6 Messages in
Firewalls — які повідомлення ICMPv6 брандмауер мусить пропускати і
чому.

  * ipaddress: IPv4/IPv6 manipulation library — довідка Python про
розбір, порівняння й поділ адрес і мереж IPv6.

hЦя сторінка у вебі	URL:https://engineer.company/uk/glossary/ipv6/	engineer.company	70
