Linux

Що це таке

Linux — це вільне ядро операційної системи з родини Unix: програма,
яка запускається першою, керує обладнанням, розподіляє процесорний
час і пам'ять між усіма іншими програмами та вирішує, кому можна
торкатися якого файлу й якого мережевого порту. У повсякденній мові
цим словом називають і всю операційну систему, зібрану довкола ядра,
а дехто пише GNU/Linux, щоб віддати належне інструментам GNU, які
зазвичай ідуть разом із ним.

Почав його Лінус Торвальдс 1991 року як клон Unix, написаний з нуля,
і відтоді ядро розвиває вільна мережа розробників, що співпрацюють
через інтернет. Воно орієнтується на стандарти POSIX і Single UNIX
Specification, тож програми з інших Unix-подібних систем зазвичай
збираються під нього з невеликими змінами. Починалося ядро на
32-бітному процесорі Intel 386, а нині працює на довгому переліку
32- і 64-бітних архітектур. Код поширюється за ліцензією GPL, лише
версії 2, з окремим застереженням: програми, які просто звертаються
до ядра через системні виклики, під її дію не підпадають. Саме тому
пропрієтарне програмне забезпечення працює на Linux без ліцензійних
питань.

Саме ядро — ще не система, у яку можна увійти. Робочій системі
потрібні також бібліотека C, оболонка, система ініціалізації,
менеджер пакетів і тисячі програм, а проєкти, що збирають усе це в
щось придатне до встановлення, називаються дистрибутивами. Debian,
Ubuntu, Red Hat Enterprise Linux та його перезбірки, SUSE, Fedora й
Alpine — це дистрибутиви. Кожен постачає власну збірку ядра, власні
налаштування за замовчуванням і власну обіцянку, як довго
виправлятиме вразливості.

З чим порівнюють Linux, залежить від завдання. На серверах — з
Windows Server і з родиною BSD, тобто FreeBSD та OpenBSD, які
розробляють як єдину цілісну систему, а не складають із частин. На
ноутбуках — з Windows і macOS.

Чому це важливо

Для компанії, що запускає програми на власних серверах чи в хмарі,
операційну систему здебільшого обрано ще до того, як хтось поставить
запитання. Вебсервери, бази даних, рушії контейнерів та інструменти
моніторингу створюють насамперед для Linux і найретельніше тестують
саме там. Тож рішення, яке лишається, вужче: який саме Linux і коли
Windows Server усе-таки виправданий.

Вибір між Linux і Windows Server визначає програмне забезпечення, а
не сама система. Бізнес, побудований на Active Directory, IIS чи
старіших застосунках .NET, має вагомі причини лишатися на Windows.
Майже все інше в сучасному вебстеку, від PostgreSQL і Nginx до
Kubernetes, розраховане на Linux, і навіть Microsoft SQL Server має
версію для Linux.

З вартістю все просто. Ядро та спільнотні дистрибутиви на кшталт
Debian і Ubuntu безкоштовні незалежно від кількості машин, і під час
аудиту не доводиться рахувати ліцензії; Windows Server продається за
комерційною ліцензією. У випадку Linux гроші йдуть на людей і, за
бажання, на підписку на підтримку від постачальника, як-от
Canonical, Red Hat чи SUSE.

Контейнери Linux посилюють цей зв'язок. У кожному образі
користувацький простір Linux упаковано у файл, а його запуск означає
запуск звичайних процесів на ядрі Linux. Тому на Mac чи ноутбуці з
Windows інструменти, які запускають ці контейнери, спершу запускають
невелику віртуальну машину з Linux; власний інструмент Apple,
`container`, запускає кожен із них в окремій легкій віртуальній
машині. Вибір контейнерів Linux додає Linux до програмного стека,
хоч би що стояло на ноутбуках розробників.

Насправді два сервери з Linux різняться дистрибутивом і тим, як
довго його підтримують. Проєкт ядра випускає нову основну (mainline)
версію кожні дев'ять–десять тижнів і роками підтримує кілька
довгострокових (longterm) гілок:

6.12, наприклад, за планом отримуватиме виправлення до грудня 2028
року. Дистрибутиви надбудовують над цим власну підтримку, і ядро
дистрибутива підтримує сам дистрибутив, а не розробники ядра.
Обирайте дистрибутив за строком підтримки й за тим, що команда вже
вміє.

Одне правило проєкту ядра робить оновлення менш ризикованими, ніж
можна подумати з такого темпу: зміна, яка ламає програму, що раніше
працювала, вважається регресією, а регресії виправляють, часто
просто відкочуючи зміну. Завдяки цьому давно зібрані програми й далі
працюють на нових ядрах.

Зворотний бік цієї свободи в тому, що фраза «у нас Linux» мало що
пояснює. Два дистрибутиви можуть мати різні менеджери пакетів,
інструменти брандмауера, способи налаштування мережі й ритм
випусків, і команді, яка знає один, доведеться частково
переучуватися на інший.

Як це виглядає на практиці

Найближче до заліза — один хост із 464 МБ пам'яті, на якому працюють
платформа для коду (forge) і вебсервер. Сигнал про нестачу пам'яті
чи місця на диску тут дає перевірка за принципом dead man's switch
на таймері: кожні п'ятнадцять хвилин, із випадковим зсувом,
невеликий скрипт вимірює доступну пам'ять і вільне місце на диску й
пінгує зовнішній сервіс лише тоді, коли обидва показники вище
порогів. Тиша і є тривогою. Скрипт від початку читав правильне
число, доступну пам'ять, а шість імен змінних навколо нього казали
«free». Оскільки ядро віддає незайняту пам'ять під кеш, вільна
пам'ять на здоровій машині з Linux тримається біля нуля: з порогом у
десять відсотків читач побачив би дванадцять мегабайтів вільними на
машині з 464 МБ, а «виправлення» в один символ перетворило б робочу
тривогу на таку, що спрацьовує постійно. Імена виправили. Отриманий
сигнал підтверджує, що скрипт виконався, а перевірки доступної
пам'яті й вільного місця на диску пройдено за встановленими
порогами; він не засвідчує загальної справності хоста чи того, що
сайт обслуговує запити. Моніторинг може виявляти тривожні ознаки,
хоча час їх появи залежить від навантаження й умов спостереження.

Під час попередньої роботи засновниця створила першу панель
спостережуваності однієї організації, яка збирала по SSH дані про
CPU, RAM, HDD, температуру та інші метрики з віддалених серверів на
Linux і так само стежила за контейнерами Docker. Друга версія
перейшла на Grafana і Prometheus. Панель висіла на великому
телевізорі в офісі зі сповіщеннями про перевищення порогів, і
команди почали виявляти й усувати інциденти на 40% швидше.

У масштабі всієї інфраструктури доступ став тим, що записано, а не
тим, що хтось пам'ятає. Сервери Linux були однією із систем, на які
поширювалися 1 000 правил RBAC, поряд із середовищами розробників,
екземплярами застосунків та базами даних PostgreSQL і MS SQL, а
Ansible послідовно застосовував правила в різних середовищах.
Розробники могли звертатися лише до призначених їм серверів.
Результатом роботи стали задокументований набір правил на основі
ролей та повторюваний спосіб їх застосування й перевірки.

Де виникають проблеми

Моніторинг показує майже заповнену пам'ять на цілком здоровому
сервері. Linux вважає незайняту пам'ять змарнованою і заповнює її
кешем файлів, який віддає, щойно програма попросить місця. Показник
«free» враховує лише пам'ять, що взагалі нічим не зайнята, тож на
будь-якій навантаженій машині він сповзає до нуля. На запитання «чи
витримає сервер більше роботи?» відповідає MemAvailable — власна
оцінка ядра, скільки пам'яті можуть отримати нові програми без
свопу. Ставте тривогу саме на нього:

```sh
grep -E '^(MemFree|MemAvailable):' /proc/meminfo
```

Сервіс зникає, і пояснення доводиться шукати в журналі ядра, а не в
журналі самого сервісу. За замовчуванням Linux дозволяє програмам
резервувати більше пам'яті, ніж є на машині, з розрахунком, що
значної її частини так ніхто й не торкнеться. Коли розрахунок не
справджується і пам'ять справді закінчується, OOM killer обирає
процес, зазвичай великий, і завершує його. Застосунок не встигає
нічого записати; слід лишається в журналі ядра, який показує
`journalctl -k`. Задайте кожному сервісу власну межу пам'яті через
`MemoryMax=` у systemd або ліміт контейнера, щоб програму, яка
вийшла з-під контролю, зупинили раніше, ніж ядру доведеться обирати,
і стежте за доступною пам'яттю, а не чекайте на примусове
завершення.

Звіт про помилку, надісланий розробникам ядра, лишається без
відповіді. На машині працює ядро дистрибутива з його власними
патчами, а розробники ядра підтримують лише власні випуски. `uname
i-r` показує версію, і все після дефіса, як у `6.8.0-45-generic`,		engineer.company	70
означає збірку дистрибутива. Спершу повідомте про проблему
дистрибутиву або відтворіть її на актуальному ядрі з kernel.org, і
лише тоді несіть її розробникам ядра.

Оновлення безпеки перестають надходити, а сервер працює далі як
завжди. Кожен випуск дистрибутива й кожне довгострокове ядро мають
дату завершення підтримки, і сама машина про неї не попереджає.
Довгострокові гілки 5.10 і 5.15, наприклад, за планом дійдуть до неї
в грудні 2026 року. Тримайте дату завершення підтримки в тому самому
переліку, що й назву сервера, і плануйте оновлення на один випуск
наперед, а не в останній момент.

Що почитати далі

  * About Linux Kernel — коротке пояснення від самого проєкту ядра:
що таке Linux і чому новачкові потрібен дистрибутив.

  * Releases — основні, стабільні й довгострокові ядра та
запланована дата завершення кожної довгострокової гілки.

  * The /proc Filesystem — де визначено MemFree, MemAvailable та
інші лічильники пам'яті.

  * Overcommit Accounting — три режими overcommit і що кожен із них
обіцяє програмі.

  * Reporting regressions — правило «жодних регресій» і як
повідомити про поломку, щоб її врахували.

  * Linux kernel licensing rules — лише GPL-2.0 і застереження про
системні виклики, яке звільняє програми над ядром від ліцензії.

hЦя сторінка у вебі	URL:https://engineer.company/uk/glossary/linux/	engineer.company	70
