{"canonical_url":"https://engineer.company/uk/glossary/microservices/","content_markdown":"# Мікросервіси\n\n## Що це таке\n\nМікросервіси — це архітектурний стиль, який розбиває один застосунок на малі\nсервіси. Кожен сервіс — окрема програма, що працює як самостійний процес, і її\nможна розгорнути, не чіпаючи решти. Джеймс Льюїс (James Lewis) і Мартін Фаулер\n(Martin Fowler), чия стаття 2014 року дала стилю найвідоміший опис, кажуть про\nтакі застосунки як про «набори сервісів, які можна розгортати незалежно один від одного». Вони\nперелічують, що зазвичай об'єднує такі системи: сервіси обмінюються даними через\nлегкі механізми, найчастіше через HTTP API ресурсів; їх будують навколо\nбізнес-можливостей; розгортання повністю автоматизоване; централізованого\nкерування — мінімум, а самі сервіси можуть бути написані різними мовами\nпрограмування й використовувати різні технології зберігання даних. Автори окремо\nзастерігають, що формального визначення немає: є лише риси, які трапляються в\nбільшості систем під цією назвою.\n\nСлово молодше за ідею. Виноска в тій самій статті розповідає, що в травні 2011\nроку термін обговорювали на семінарі архітекторів програмного забезпечення\nпоблизу Венеції, а в травні 2012 року та сама група зупинилася на назві\n«microservices». Адріан Кокрофт (Adrian Cockcroft) у Netflix називав цей підхід\n«fine grained SOA», а Льюїс і Фаулер не стверджують, що стиль новий: його\nкоріння вони знаходять щонайменше в принципах, на яких побудовано Unix.\n\nПротиставляють йому зазвичай моноліт — серверний застосунок, який збирають і\nрозгортають як одне ціле. Уся логіка обробки запиту виконується в одному\nпроцесі. Якщо трохи подбати, весь застосунок можна запустити й протестувати на\nноутбуці одного розробника, а масштабують його, запускаючи більше копій за\nбалансувальником навантаження. Тертя з'являється згодом. Невелика зміна вимагає\nзаново зібрати й розгорнути все, добру модульну структуру важко втримати роками,\nа частину, якій бракує потужності, можна масштабувати лише разом з усім іншим.\n\nКомпонентом Льюїс і Фаулер називають частину програмного забезпечення, яку можна\nзамінити й оновити окремо. Бібліотеку підключають до програми і викликають у\nпам'яті. Сервіс — це компонент поза процесом, до якого звертаються мережею:\nвебзапитом або віддаленим викликом процедури. Для зв'язності між частинами\nсистеми ця різниця важлива. У більшості мов лише документація й дисципліна не\nдають іншому коду залізти в нутрощі бібліотеки, а до сервісу можна дістатися\nтільки явними віддаленими викликами, тож його інтерфейс значно важче обійти.\nУтім, сервіс може складатися й з кількох процесів, наприклад із застосунку та\nбази даних, якою користується лише він.\n\nПрефікс «мікро» каже менше, ніж здається. Льюїс і Фаулер зауважують, що назва\nпривертає увагу саме до розміру й породжує суперечки про те, що вважати «мікро».\nНайбільші сервіси, про які вони чули, відповідали правилу Amazon про команду на\nдві піци, тобто не більше дюжини людей, а на іншому кінці шкали вони бачили\nкоманду з шести осіб, яка підтримувала шість сервісів.\n\n## Чому це важливо\n\nПерший виграш — власний графік випусків. Коли застосунок поділено на сервіси,\nбагато змін зачіпає лише один із них, і заново розгорнути треба тільки його, тож\nкоманда випускає зміну, не чекаючи на інших. Льюїс і Фаулер уточнюють, що це не\nабсолютне правило: зміну інтерфейсу сервісу однаково доводиться узгоджувати з\nтими, хто його викликає.\n\nДругий — система може йти за організацією, а не боротися з нею. 1968 року Мелвін\nКонвей (Melvin Conway) писав у журналі Datamation, що організації, які\nпроєктують системи, змушені створювати проєкти, що копіюють їхні власні\nкомунікаційні структури. Льюїс і Фаулер застосовують цю думку до звичного поділу\nвеликого застосунку за технічними шарами: одна команда відповідає за UI, друга\nза серверну логіку, третя за базу даних. Тоді навіть проста зміна перетворюється\nна міжкомандний проєкт, а логіка опиняється там, куди певна команда має доступ.\nМікросервісний стиль перевертає цю картину. Кожен сервіс покриває одну\nбізнес-можливість, як-от замовлення, запаси чи платежі, від інтерфейсу до даних,\nі належить кросфункціональній команді з усіма потрібними для цього навичками. Ця\nкоманда має володіти сервісом протягом усього його життя, а не передавати його\nдалі наприкінці проєкту. В Amazon це правило звучить так: хто збудував сервіс,\nтой і відповідає за нього в продакшені.\n\nТретій — логіка лишається в сервісах. Льюїс і Фаулер підсумовують цей вибір\nформулою smart endpoints and dumb pipes: розумні кінцеві точки й прості канали\nміж ними. Сервіси спілкуються HTTP-запитами до API ресурсів або через легку шину\nповідомлень, яка лише маршрутизує повідомлення, а рішення ухвалюють сервіси на\nобох кінцях. Це свідомий відхід від корпоративної сервісної шини (enterprise\nservice bus), яка маршрутизує, перетворює повідомлення й застосовує\nбізнес-правила посередині мережі, а не на її краях.\n\nДані ділять за тими самими лініями. Кожен сервіс сам керує своєю базою даних, і\nрізні сервіси можуть брати різні системи керування базами даних, якщо це пасує\nїхній роботі. Обґрунтування дає предметно-орієнтоване проєктування Еріка Еванса\n(Eric Evans): велика система містить кілька моделей, і кожній потрібен явно\nокреслений обмежений контекст (bounded context), заданий організацією команд,\nчастинами застосунку, якими ця модель керує, і фізичними речами на кшталт\nкодових баз і схем баз даних. Тоді погляд відділу продажів на клієнта й погляд\nслужби підтримки на того самого клієнта можуть різнитися, і нікому не доводиться\nзводити їх в одній таблиці.\n\nВитрати — частина самого визначення, і Льюїс із Фаулером називають їх прямо.\nВіддалений виклик коштує набагато дорожче за виклик у пам'яті, тож інтерфейси\nміж сервісами доводиться робити крупнозернистішими. Переносити код через межу\nсервісу важко: зміни інтерфейсу треба узгоджувати, додавати шари зворотної\nсумісності, а тестування ускладнюється. Розподілені транзакції важко\nреалізувати, тому сервіси координуються без них, погоджуються на те, що\nузгодженості можна досягти лише з часом, і виправляють помилки компенсувальними\nопераціями. Будь-який виклик може не вдатися. А якщо сервіси не складаються в\nчисту композицію, складність нікуди не зникає, вона лише переїжджає у зв'язки\nміж ними, де її важче помітити. Льюїс і Фаулер наводять аргумент, який вважають\nслушним: спершу збудувати моноліт, дати йому чисті модулі й розбити його лише\nтоді, коли він почне завдавати клопоту. Вони додають застереження: інтерфейс,\nякий добре працює всередині одного процесу, рідко стає добрим інтерфейсом між\nсервісами.\n\n## Як це виглядає на практиці\n\nНотатка\n[Продати останній квиток рівно один раз](/uk/notes/selling-limited-stock-without-overselling/)\nбереться за окремий сервіс лише тоді, коли однієї бази справді замало, і називає\nправило, на якому тримається вся конструкція: у кожного товару є рівно один\nвласник його запасу, сервіс запасів, і більше ніхто про запас не вирішує. Цей\nсервіс шардують за орендарем і товаром, а найбільші орендарі отримують власні\nкомірки. Синхронно відбувається лише резервування. Оплату, замовлення й\nквитанцію ведуть окремі системи, і спільної транзакції між ними немає. Двофазний\nкоміт нотатка відкидає: він блокує роботу, доки повільний хоч один учасник, а\nплатіжні сервіси в ньому взагалі не беруть участі. Натомість вона обирає сагу —\nланцюжок локальних кроків, у кожного з яких є свій крок відкату.\n\nКожен крок записує своє повідомлення в таблицю outbox у тій самій транзакції, що\nй зміну, про яку це повідомлення сповіщає. У PostgreSQL інструкція, що змінює\nдані, всередині `WITH` може передати свій результат вставці, тож сервіс запасів\nрезервує одиницю товару й записує повідомлення однією інструкцією:\n\n```sql\n-- сервіс запасів, зі своєю власною базою даних\nWITH held AS (\n    UPDATE inventory\n    SET available = available - 1\n    WHERE tenant_id = 't-7' AND item_id = 'item-881'\n      AND available \u003e= 1\n    RETURNING item_id\n)\nINSERT INTO outbox (order_id, item_id, event, units)\nSELECT 'A-17', item_id, 'StockReserved', 1 FROM held;\n-- розпродано: жоден рядок не підходить, тож повідомлення не записується\n```\n\nДалі change data capture публікує рядки з outbox, а кожен споживач ідемпотентний\nі використовує замовлення як ключ, бо повідомлення доходять щонайменше один раз.\nУ цьому ескізі жоден інший сервіс не торкається таблиці `inventory`: інші\nдізнаються про запас із цих повідомлень або питають сервіс запасів.\n\nТа сама нотатка показує, яке місце поділ на сервіси посідає в порядку робіт. У\nїї переліку того, з чого почати, окремий сервіс і окремий власник для запасу\nстоять четвертими: після вимірювання, після того як запис стає однією умовною\nінструкцією, і після скидання навантаження через залу очікування, шлюз і\nзакешовану відповідь «розпродано». Дешевші виправлення йдуть першими.\n\nКейс із портфоліо [Морська платформа з чітко розділеними шарами](/uk/portfolio/a-maritime-platform-built-in-clean-layers/) фіксує архітектурний внесок засновниці компанії в межах роботи в NextMariner і показує інший бік вибору. Продукт був на ранньому етапі розвитку, його вимоги мали ще суттєво змінюватися, а мета полягала в тому, щоб зміна бізнес-правила не вимагала одночасних правок у фронтенді, API та базі даних. Рішенням стали три шари, кожен з одним завданням: фронтенд на Next.js для відображення, навмисно тонкий Go API, який маршрутизує, перевіряє запити, фільтрує їх з міркувань безпеки й оркеструє, та вся бізнес-логіка у функціях PostgreSQL. Межі записали й забезпечили їх дотримання під час рев'ю. Lewis і Fowler зазначають, що модульні межі всередині одного застосунку вимагають великої дисципліни, а явніше розділення на сервіси полегшує підтримання чітких меж між командами. Ця платформа зберегла цю дисципліну, не розділяючи свою бізнес-логіку на окремі сервіси.\n\n## Де виникають проблеми\n\n**Ланцюжки синхронних викликів множать простій.** Якщо, щоб відповісти на один\nзапит, перший сервіс викликає другий, а той третій, запит вдається лише тоді,\nколи працюють усі три, і чекає на кожного з них поспіль. Льюїс і Фаулер\nназивають це мультиплікативним ефектом простою і згадують правило Guardian: один\nсинхронний виклик на запит користувача. Тримайте синхронний шлях таким самим\nкоротким, як у нотатці, де відповіді чекає лише резервування, а все після нього\nстає повідомленням. Кожному виклику, що лишився, дайте тайм-аут і запобіжник\n(circuit breaker) — патерни, на які Льюїс і Фаулер посилаються з книжки Release\nIt!, — щоб сервіс, який відмовив, відрізали, а не чекали на нього.\n\n**Сервіси, які завжди змінюються разом.** Поділ не за тими лініями дає сервіси,\nякі неможливо випустити окремо: кожна нова можливість зачіпає три з них, і\nвиходять вони лише разом. Льюїс і Фаулер пропонують простий тест: якщо два\nсервіси раз у раз доводиться змінювати разом, їх варто об'єднати. Схожа помилка\n— перетворювати виклики методів на віддалені виклики один до одного: сервіси\nтоді постійно перемовляються мережею й працюють погано. Проводьте межі навколо\nбізнес-можливостей і обмежених контекстів, робіть інтерфейси крупнозернистими і\nпроєктуйте кожен сервіс так, щоб він витримував зміни в сервісах, які викликає.\nТоді постачальник може розвиватися, не ламаючи своїх споживачів, а версіонування\nЛьюїс і Фаулер радять лишати на крайній випадок.\n\n**Два сервіси ділять одну базу даних.** Коли сервіс замовлень сам читає й\nзаписує таблиці запасів, схема стає інтерфейсом, яким ніхто не володіє: жодна\nкоманда не може змінити її сама, а запас отримує другого автора записів, якого\nперевірки сервісу запасів ніколи не бачать. Нехай кожна частина даних має одного\nвласника, як запас у нотатці, а інші сервіси звертаються до цього власника або\nчитають його повідомлення. Коли оновлення охоплює кілька сервісів, беріть сагу з\nкомпенсувальними кроками, а не розподілену транзакцію.\n\n**Ніхто не може простежити запит.** Запит, що проходить крізь кілька сервісів,\nлишає уривок своєї історії в логах кожного з них. Льюїс і Фаулер відводять\nмоніторингу в реальному часі центральне місце: технічні показники, як-от\nкількість запитів до бази даних за секунду, відстежують пліч-о-пліч із\nбізнесовими, як-от кількістю замовлень за хвилину. Вони також попереджають, що\nсервіси, які реагують на події один одного, породжують емерджентну поведінку,\nяку моніторинг має швидко помічати. Трасуйте кожен запит. У моделі OpenTelemetry\nтрейс — це шлях одного запиту крізь систему, складений зі спанів, які мають\nспільний ідентифікатор трейсу й посилаються на батьківський спан, а поширення\nконтексту дає змогу з'єднати спани з різних сервісів в один трейс. Передавайте\nконтекст трейсу з кожним викликом і кожним повідомленням, зокрема з тими, що\nйдуть через outbox, інакше трейс обірветься на першому асинхронному кроці.\n\n## Що почитати далі\n\n- [Microservices](https://martinfowler.com/articles/microservices.html)\n  — Джеймс Льюїс і Мартін Фаулер, 2014: дев'ять характеристик, історія назви,\n  врізки про розмір і синхронні виклики та аргументи на користь обережності.\n- [How Do Committees Invent?](https://www.melconway.com/Home/Committees_Paper.html)\n  — стаття Мелвіна Конвея 1968 року з Datamation про те, що структура системи\n  копіює комунікаційну структуру організації, яка її спроєктувала.\n- [Domain-Driven Design Reference](https://www.domainlanguage.com/wp-content/uploads/2016/05/DDD_Reference_2015-03.pdf)\n  — стислий виклад патернів від Еріка Еванса, зокрема обмеженого контексту й\n  карт зв'язків між контекстами.\n- [OpenTelemetry: Traces](https://opentelemetry.io/docs/concepts/signals/traces/)\n  — спани, ідентифікатори трейсів, батьківські спани й поширення контексту: усе,\n  завдяки чому один запит видно в кількох сервісах.\n- [PostgreSQL: WITH Queries](https://www.postgresql.org/docs/current/queries-with.html)\n  — інструкції, що змінюють дані, всередині `WITH`, завдяки яким одна інструкція\n  змінює рядок і записує цю зміну деінде.\n\n\u003chttps://engineer.company/uk/glossary/microservices/\u003e\n","date_modified":"2026-11-12T05:34:23Z","description":"Як мікросервісна архітектура ділить застосунок на малі сервіси, які розгортають незалежно один від одного, що це дає і де вона ламається.","formats":{"gemtext":"https://engineer.company/uk/glossary/microservices/index.gmi","gopher":"https://engineer.company/uk/glossary/microservices/gophermap","html":"https://engineer.company/uk/glossary/microservices/","json":"https://engineer.company/uk/glossary/microservices/index.json","markdown":"https://engineer.company/uk/glossary/microservices/index.md","pdf":"https://engineer.company/uk/glossary/microservices/index.pdf"},"kind":"page","language":"uk","title":"Що таке мікросервіси?","url":"https://engineer.company/uk/glossary/microservices/","version":1}