Прогресивний вебзастосунок

Що це таке

Прогресивний вебзастосунок (англійською Progressive Web App,
скорочено PWA) — це вебсайт, зроблений так, щоб браузер міг його
встановити й запускати як застосунок: з власного значка, у власному
вікні й часто так, що частина його працює і без мережі. При цьому
він увесь час лишається звичайним вебсайтом. Магазин застосунків тут
ні до чого, а сторінки — той самий HTML, CSS і JavaScript, який
браузер інакше завантажив би у вкладці.

Жоден стандарт не визначає цього терміна. Стандарти визначають дві
частини, з яких його складають. Перша — маніфест вебдодатка,
JSON-файл, описаний у специфікації W3C Web Application Manifest: він
дає застосунку назву, значки, початковий URL і режим відображення.
Планку ця специфікація ставить низько: «Будь-який вебсайт є
вебзастосунком, який можна встановити». Браузер може запропонувати
спосіб такий сайт встановити, і встановлений застосунок потім
відкривається з налаштуваннями з маніфесту. У режимі відображення
`standalone` він має бути схожим на нативний застосунок — це може
означати окреме вікно і значок у меню програм, — а браузер прибирає
свій стандартний інтерфейс, наприклад адресний рядок.

Друга частина — service worker зі специфікації W3C Service Workers.
Це скрипт, який браузер виконує окремо від сторінки: він стоїть між
сторінкою й мережею, бачить запити, які надсилає сторінка, і може
відповідати на них із кешів, якими керує сам. Саме це дає
вебзастосунку змогу й далі віддавати свої сторінки без мережі. Ці
кеші належать скрипту: специфікація тримає їх цілком окремо від
звичайного HTTP-кешу браузера, і змінюються вони лише тоді, коли їх
змінює скрипт.

У Web Application Manifest слово «progressive» не трапляється
жодного разу, а специфікація Service Workers згадує його один раз —
у примітці про те, як Chromium розпізнає PWA. Посібник Next.js про
PWA радить прогресивне покращення (progressive enhancement), щоб
застосунок і далі добре працював у браузері, який не підтримує
частини його PWA-можливостей. У цьому сенсі кожна частина
необов'язкова. Браузер, який ігнорує маніфест або взагалі не
підтримує service workers, однаково показує вебсайт.

Прогресивний вебзастосунок — це й не окремий різновид вебсайту.
Односторінковий застосунок, статичний сайт і сайт із серверним
рендерингом можуть однаково додати маніфест і service worker. Термін
описує, що браузер може зробити із сайтом після завантаження, а не
те, як з'являється його HTML.

Чому це важливо

Посібник Next.js наводить три аргументи. Оновлення виходять одразу,
без очікування схвалення в магазині застосунків. Одна кодова база
працює на всіх платформах. І застосунок отримує можливості, яких
люди чекають від нативних застосунків, як-от встановлення на
головний екран і push-сповіщення. Усі три випливають із того, що
застосунок і далі є вебсайтом: нову версію можна опублікувати без
окремого випуску в магазині застосунків; коли кожен пристрій перейде
на неї, залежить від кешування й оновлення service worker.

Робота без мережі — причина, з якої service worker узагалі існує.
Розділ специфікації про мотивацію каже, що вебзастосунки традиційно
виходили з того, що мережа досяжна, і що це ставить вебвміст у
невигідне становище порівняно з іншими технологічними стеками.
Service worker покликаний виправити цей дисбаланс. Коли він є, потяг
у тунелі чи корабель далеко від берега вже не мусять закінчуватися
сторінкою помилки браузера.

Обидві половини незалежні. Посібник Next.js зазначає, що для
пропозиції встановити застосунок підтримка офлайну не потрібна, а
специфікація маніфесту прибрала власний член `serviceworker`.
Застосунок може встановлюватися без service worker, а service worker
може навчити звичайний сайт працювати офлайн без жодного маніфесту.

Спільне в обох половин — HTTPS. Next.js називає сайт, який
віддається через HTTPS, однією з двох умов, без яких застосунок не
встановити на головний екран телефона; друга умова — коректний
маніфест. Специфікація Service Workers вимагає, щоб service workers
працювали в захищених контекстах, тобто на практиці через HTTPS, а
для розробки дозволено localhost.

Як це виглядає на практиці

Робочий PWA складається з трьох невеликих файлів, і всі вони
написані для цієї статті. Маніфест дає застосунку назву, вибирає
режим відображення й перелічує значки:

```json
{
  "name": "Field Notes",
  "short_name": "Notes",
  "start_url": "/",
  "display": "standalone",
  "icons": [
    { "src": "/icon-192.png", "sizes": "192x192", "type": "image/png" },
    { "src": "/icon-512.png", "sizes": "512x512", "type": "image/png" }
  ]
}
```

Кожна сторінка підключає маніфест і реєструє service worker, але
лише в браузері, який це підтримує:

```html
<link rel="manifest" href="/manifest.webmanifest" />
<script>
  if ("serviceWorker" in navigator) {
    navigator.serviceWorker.register("/sw.js");
  }
</script>
```

А сам service worker зберігає невеликий набір файлів для роботи
офлайн:

```js
// sw.js
const CACHE = "shell-v2";
const SHELL = ["/offline.html", "/app.css", "/app.js"];

async function precache() {
  const cache = await caches.open(CACHE);
  await cache.addAll(SHELL);
}

async function dropOldCaches() {
  const names = await caches.keys();
  const old = names.filter((name) => name !== CACHE);
  await Promise.all(old.map((name) => caches.delete(name)));
}

async function respond(request) {
  if (request.mode === "navigate") {
    try {
      return await fetch(request);
    } catch {
      return caches.match("/offline.html");
    }
  }
  const hit = await caches.match(request);
  return hit ?? fetch(request);
}

self.addEventListener("install", (event) => {
  event.waitUntil(precache());
});

self.addEventListener("activate", (event) => {
  event.waitUntil(dropOldCaches());
});

self.addEventListener("fetch", (event) => {
  if (event.request.method !== "GET") return;
  event.respondWith(respond(event.request));
});
```

Маніфест має розширення `.webmanifest`, зареєстроване для цього
формату, і віддається з медіатипом `application/manifest+json`.
Service worker лежить у корені, бо його область дії (scope) за
замовчуванням — каталог, у якому лежить скрипт: worker за адресою
`/js/sw.js` міг би керувати лише сторінками під `/js/`, якщо сервер
не надішле заголовок `Service-Worker-Allowed`. Під час встановлення
він відкриває кеш з назвою `shell-v2` і зберігає туди
офлайн-сторінку, таблицю стилів і скрипт. `addAll()` відхиляє
проміс, якщо будь-який із цих файлів повернеться зі статусом
помилки, а оскільки цей проміс передано в `waitUntil()`, разом із
ним зривається й усе встановлення, і напівзаповненого кешу не
лишається. Під час активації worker видаляє всі кеші з іншою назвою.
Переходи між сторінками спершу йдуть у мережу й повертаються до
збереженої офлайн-сторінки, коли мережа не відповідає. Усе інше
віддається з кешу, якщо воно там є, і завантажується з мережі, якщо
немає. Запитів, відмінних від `GET`, він не чіпає.

Компанія описує повну реалізацію цього на справжній платформі. Запис
у портфоліо пояснює, навіщо це знадобилося: багато користувачів
платформи — моряки й працівники на виїзді, які весь час у телефоні,
часто без мережі або зі слабким зв'язком, тож застосунок треба було
зробити таким, щоб його встановлювали, як звичайну програму, і щоб
він працював і тоді, коли пропадає сигнал. Запис охоплює обидві
половини. Застосунок встановлюється на головний екран зі значками
кількох розмірів, екраном-заставкою та кольорами теми. Service
worker підключено за допомогою плагіна next-pwa, а кешування Workbox
під час виконання віддає шрифти, зображення, аудіо, відео й ресурси
з CDN за принципом «спершу кеш», бо між запитами все це лишається
незмінним, а поруч працюють заголовки HTTP cache-control. Оскільки
service workers потребують HTTPS, встановлення й роботу без мережі
перевіряли на справжніх пристроях, і саме через HTTPS. Результат,
про який ідеться в записі: люди встановлюють застосунок і
користуються ним без мережі, а повторні відвідини беруться з кешу.

Половина, що стосується встановлення, теж виглядає інакше з погляду
читача. На сайті є сторінка про те, як установити його як
застосунок, і вона пояснює, де кожен браузер ховає потрібну команду:
«Поділитися» й «Додати на початковий екран» у Safari на iPhone,
невеликий значок праворуч в адресному рядку в Chrome, Edge, Brave,
Opera та Vivaldi на комп'ютері і «Додати в Dock» у Safari на macOS
Sonoma чи новішій. Там також сказано, що iOS сама ніколи не пропонує
встановлення. Firefox надає окремі вікна вебзастосунків у Windows,
починаючи з версії 143 або з версії 150, якщо Firefox встановлено з
Microsoft Store, але не в macOS чи Linux. Сторінка також прямо каже,
що дає встановлення цього сайту: значок і вікно, але не копію для
роботи офлайн, бо без мережі сайт працює лише тоді, коли в нього є
service worker.

Де виникають проблеми

Користувачі застрягають на старій версії. Згідно зі специфікацією
Service Workers, об'єкти кешу не оновлюються, якщо автор явно цього
не попросить, і термін їхньої дії не спливає, доки автор їх не
видалить. Тож worker, який спершу дивиться в кеш, віддаватиме
вчорашню таблицю стилів, доки скрипт не скаже інакше. Додайте версію
в назву кешу, змінюйте її щоразу, коли змінюються закешовані файли,
і видаляйте старі кеші під час активації, як це робить приклад.
Оновлення запускає саме зміна скрипту: браузер побайтово порівнює
щойно завантажений `sw.js` зі встановленим. Але й тоді новий worker
чекає, доки старим не перестануть користуватися всі вкладки й вікна,
якщо тільки він не викличе `skipWaiting()`, тож користувач із
відкритою вкладкою працює з попередньою версією стільки, скільки ця
вкладка лишається відкритою. Посібник Next.js віддає `sw.js` із
заголовком `Cache-Control: no-cache, no-store, must-revalidate`, щоб
користувачі завжди отримували найновішу версію самого worker.

На ноутбуці працює, а на тестовому телефоні — ні.
`navigator.serviceWorker` існує лише в захищених контекстах. На
сторінці, яку віддають через звичайний HTTP, звична перевірка
підтримки мовчки дає false, worker так і не реєструється, а сторінка
про це мовчить. Специфікація дозволяє браузерам пускати localhost,

127.0.0.0/8 і ::1/128 для розробки, тому worker, який справно працює
на власній машині розробника, може зникнути, щойно телефон відкриє
той самий застосунок через HTTP за адресою цієї машини в локальній
мережі. Next.js пропонує `next dev --experimental-https` для
локального тестування через HTTPS. Перевіряйте встановлення й роботу
офлайн на реальних пристроях і через HTTPS, перш ніж вважати бодай
одне з них готовим.

Обробник fetch, який нічого не робить. Специфікація Service Workers
фіксує, що деякі сайти реєструють обробник `fetch` з порожнім тілом
лише для того, щоб Chromium розпізнав їх як PWA. Тепер специфікація
виявляє обробники на зразок `() => {}` і заохочує браузери
попереджати, що вони зайві й можуть погіршувати продуктивність.
Напишіть обробник, який справді відповідає на запити, або не
додавайте його зовсім.

Розрахунок на пропозицію встановити. Чи пропонувати встановлення і
як саме, вирішує браузер. Next.js пише, що сучасні браузери
автоматично пропонують встановити застосунок, щойно сайт має
коректний маніфест і HTTPS, і радить не будувати власну кнопку
встановлення на `beforeinstallprompt`, бо ця подія не працює
однаково в усіх браузерах і на всіх платформах, зокрема в Safari на
iOS. Специфікація маніфесту відтоді взагалі прибрала цю подію. Режим
відображення й початковий URL теж лише рекомендаційні: браузер, який
не підтримує `standalone`, переходить на `minimal-ui`, а потім на
`browser`, тобто звичайну вкладку. Поясніть користувачам, як
установити застосунок, як це робить інструкція для iOS у посібнику
Next.js, і розраховуйте на те, що застосунок відкриють і у вкладці.

Що почитати далі

  * Web Application Manifest — формат маніфесту, його члени, режими
відображення і що означає встановити й видалити застосунок.

  * Service Workers — життєвий цикл worker, область дії, правила
оновлення, вимога захищеного контексту і Cache API.

  * Web Application Manifest: Installable web applications — як
браузер встановлює вебзастосунок, запускає його й дає користувачеві
знову його видалити.

  * Service Workers: Understanding cache lifetimes — чому об'єкти
кешу не оновлюються й не застарівають, доки цього не зробить скрипт.

  * How to build a Progressive Web Application (PWA) with Next.js —
файл маніфесту, push-сповіщення, інструкції зі встановлення для iOS,
HTTPS під час розробки і заголовки безпеки для service worker.

hЦя сторінка у вебі	URL:https://engineer.company/uk/glossary/progressive-web-app/	engineer.company	70
