Проксі

Що це таке

Проксі — це програма, що стоїть між клієнтом і сервером, до якого
той хоче дістатися. Вона приймає запит клієнта, робить власний запит
до наступної машини на шляху й повертає відповідь. Клієнт говорить
із проксі, а проксі — із сервером, тож два кінці ніколи не ділять
одне з'єднання. Кажуть також «проксі-сервер» або просто
«посередник». Різновидів кілька, і найкорисніше запитання до кожного
— хто його туди поставив.

Специфікація HTTP, RFC 9110, називає три поширені види посередників
(intermediaries). Проксі у вузькому сенсі обирає сам клієнт,
зазвичай через локальне налаштування: параметр браузера чи змінну
середовища. Шлюз (gateway), який RFC також називає зворотним проксі
(reverse proxy), стоїть на боці сервера: для того, хто
підключається, він поводиться як сервер-джерело, а кожен запит
передає всередину, одному чи кільком серверам за собою. Тунель сліпо
пересилає байти між двома з'єднаннями й перестає бути учасником
розмови, щойно його відкрито. Клієнт просить про тунель методом
CONNECT, називаючи хост і порт, а потім проводить крізь нього
наскрізний TLS. RFC згадує й четвертий вид, якого ніхто не обирав:
проксі-перехоплювач (interception proxy), який часто називають
прозорим. Він перенаправляє вихідний трафік на порт 80 на межі
мережі, як це роблять публічні точки доступу та корпоративні
брандмауери.

Кожен перехід — окреме з'єднання. На діаграмі в RFC між браузером і
сервером-джерелом стоять три посередники, тобто з'єднань чотири, і
такі налаштування, як keep-alive чи тайм-аут, стосуються кожного з
них окремо. HTTP також вимагає, щоб проксі себе називав: він мусить
додавати поле заголовка Via до кожного повідомлення, яке пересилає,
і саме так у трасуванні видно петлю чи несподіваного посередника.

HTTP — лише один рівень. Проксі SOCKS, версію 5 якого описує RFC
1928 від березня 1996 року, пересилає TCP-з'єднання та
UDP-датаграми, не читаючи їхнього вмісту, тож ним може користуватися
будь-який протокол. Відомий приклад — Tor: за замовчуванням він
приймає на порту 9050 SOCKS-з'єднання від локальних програм.

Чому це важливо

Хто керує проксі, той може читати трафік. Для звичайного HTTP це
кожен заголовок і кожне тіло повідомлення. Крізь тунель CONNECT він
бачить ім'я хоста й порт, а решта — це TLS від клієнта до сервера.
Зворотний проксі, що завершує TLS, бачить усе відкритим текстом, і
це його робота, бо щоб маршрутизувати запит, його треба прочитати.
Тож поставити перед сайтом зворотний проксі іншої компанії, а саме
це й робить мережа доставки контенту (CDN), означає віддати тій
компанії адресу кожного відвідувача й кожен URL раніше, ніж їх
побачить сам сайт. Для інтернет-крамниці під атакою це може бути
слушний обмін. Проте це однаково рішення про приватність, і сторінка
про приватність має про нього сказати.

Другий наслідок — те, що дізнається сервер. RFC 7239 описує втрату
прямо: за проксі запити видаються такими, що надходять з адреси
проксі. Журнал, обмеження частоти запитів, список блокування чи
список дозволених адрес, що спираються на адресу клієнта, бачать
тоді одну адресу на всіх. Звичне виправлення — заголовок, який несе
початкову адресу далі: стандартне поле Forwarded з RFC 7239 або
старіший X-Forwarded-For. Котрій копії цього заголовка вірити — саме
з цього питання починається більшість проблем.

Третій наслідок: проксі змінює значення помилки. Відповіді 502 Bad
Gateway та

504 Gateway Timeout пише посередник про сервер, що стоїть за ним:
проксі отримав недійсну відповідь або не отримав її вчасно. Код 407
означає, що облікові дані хоче сам проксі, перш ніж щось переслати.
Знати, яка машина написала помилку, — це половина діагнозу.

Четвертий: багато проксі кешують. RFC 9111 називає кеш, що зберігає
відповіді для більш ніж одного користувача, спільним; зазвичай він є
частиною посередника. Такий кеш робить сайт швидшим і дешевшим в
обслуговуванні, і водночас саме в ньому відповідь, призначена одній
людині, може дістатися іншій.

Як це виглядає на практиці

Три фрагменти роботи компанії обертаються навколо проксі: один
поставили перед сайтом і знову прибрали, інші належать стороннім і
принесли б свої заголовки до журналу, а ще один вимкнули навмисно.

У серпні 2026 року компанія перенесла свою DNS-зону з приблизно
двадцяти записів до репозиторію й узгодила її з API Cloudflare.
Частиною цієї роботи було пустити вебтрафік крізь мережу доставки
контенту провайдера як зворотний проксі, а потім робочий CDN-проксі
перед сайтом розібрали заради приватності. Заперечення стосувалося
його місця: адреса кожного читача й кожен запитаний шлях спершу
потрапляли б до третьої сторони й оброблялися б за її правилами, а
для компанії, яка каже читачам, що за ними ніхто не стежить, це
важило більше, ніж захист від атак, який він давав. Рішення записане
разом з обґрунтуванням, тож його не відкриють знову випадково.

Місяцем пізніше компанія почала рахувати читачів за власним журналом
вебсервера, і довелося зважати на проксі, якими вона не керує.
Журнал доступу викидає сім заголовків, що передають адресу клієнта,
ще до запису рядка. Логер копіює заголовки без змін, тож у читача за
корпоративним проксі незамаскована адреса інакше лягла б у файл під
назвою заголовка, якої правило маскування не охоплювало.

Того ж місяця сайт опублікували як onion-дзеркало в мережі Tor, і
власний проксі-порт демона Tor для вихідного трафіку в конфігурації
відключено. Доступ до onion-сервісу відбувається через ланцюжки, які
демон встановлює назовні, тож для публікації цього дзеркала не
потрібен окремий вхідний порт з інтернету. Оскільки SOCKS-слухач
вимкнено, цей демон Tor не надає локальним застосункам проксі для
вихідних з'єднань.

Де виникають проблеми

Усі запити в журналі приходять з однієї адреси. Застосунок стоїть за
зворотним проксі й записує адресу з'єднання, яке отримав, тобто
адресу проксі. Обмеження частоти тоді гальмує всіх одразу, а
блокування, записане засобом виявлення вторгнень, блокує проксі,
тобто всю аудиторію. Нехай проксі передає адресу клієнта в
заголовку, а застосунок читає цей заголовок лише на з'єднаннях із
власної адреси проксі. У nginx для цього є директива
set_real_ip_from модуля realip; більшість вебфреймворків мають
аналогічне налаштування довірених проксі.

Клієнт обирає собі адресу, надіславши заголовок. Застосунок читає
X-Forwarded-For у кожному запиті, зокрема в тих, що дійшли до нього
напряму, і в тих, що прибули з підробленим значенням у заголовку від
самого початку. RFC 7239 прямо каже, що поле може змінити будь-який
вузол на шляху, клієнт теж. Довіряйте лише записам, які додав ваш
власний проксі, рахуючи справа, і прив'яжіть застосунок до loopback
або приватної мережі, щоб проксі був єдиним входом.

Журнал, який мав бути анонімним, зберігає повні адреси. Адресу
клієнта замасковано в полі, яке хтось перевірив, але та сама адреса
їде в Forwarded, X-Forwarded-For, X-Real-IP та подібних заголовках,
і логер, що записує набір заголовків у тому вигляді, в якому їх
отримав, зберігає їх повністю. Складіть перелік усіх заголовків, що
можуть нести адресу, відкиньте або замаскуйте кожен у момент запису
рядка, а тоді надішліть тестовий запит і прочитайте рядок на диску.

Сторінки повертають 502 або 504, а власний журнал бекенда мовчить.
Помилку написав проксі. Код 502 означає, що він отримав недійсну
відповідь: бекенд не працював, слухав на іншому порту або говорив
звичайним HTTP там, де проксі чекав TLS, чи навпаки. Код 504
означає, що бекенд відповідав довше за тайм-аут читання проксі, який
у nginx за замовчуванням становить 60 секунд. Спершу прочитайте
журнал помилок проксі, бо там названо адресу upstream, яку він
пробував, і збільшуйте тайм-аут лише для маршрутів, про які відомо,
що вони повільні.

Користувач бачить сторінку іншого користувача. Спільний кеш у проксі
чи в мережі доставки контенту зберіг персональну відповідь,
наприклад сторінку облікового запису, віддану разом із сесійним
cookie, і віддав її наступному, хто запитав той самий URL.
Позначайте кожну відповідь, що стосується окремого користувача,
директивою Cache-Control: private, бо таку відповідь, за RFC

9111, спільний кеш зберігати не повинен, або no-store там, де копію
не варто зберігати ніде, і перевірте заголовки, які проксі повертає
насправді.

Що почитати далі

  * RFC 9110, section 3.7: Intermediaries — визначення проксі,
шлюзу, тунелю та проксі-перехоплювача.

  * RFC 9110, section 9.3.6: CONNECT — як клієнт просить проксі
відкрити тунель до хоста й порту.

  * RFC 7239: Forwarded HTTP Extension — стандартний заголовок для
початкової адреси клієнта та його застереження.

  * RFC 9111: HTTP Caching — спільні й приватні кеші та директиви,
що їх розмежовують.

  * RFC 1928: SOCKS Protocol Version 5 — протокольно нейтральний
проксі, що пересилає TCP-з'єднання й UDP.

hЦя сторінка у вебі	URL:https://engineer.company/uk/glossary/proxy/	engineer.company	70
