{"canonical_url":"https://engineer.company/uk/glossary/rest/","content_markdown":"# REST\n\n## Що це таке\n\nREST, скорочення від Representational State Transfer, — це архітектурний стиль,\nякий Рой Філдінг виклав у розділі 5 своєї дисертації 2000 року. Це не протокол і\nне стандарт. Це набір обмежень на те, як можуть взаємодіяти клієнт, сервер і\nпосередники між ними, і Філдінг пояснює, що дає кожне обмеження і, для більшості\nз них, чого воно коштує. RESTful — це прикметник: у строгому сенсі він описує\nсистему, яка дотримується всіх обмежень. У щоденному вжитку обидва слова\nрозтягують значно далі, майже на будь-який HTTP API, що обмінюється JSON,\nнезалежно від того, чи дотримується він обмежень, описаних нижче.\n\nЦентральне поняття — ресурс. Філдінг визначає його широко: ресурсом може бути\nбудь-яка інформація, якій можна дати назву, — документ, зображення, колекція\nінших ресурсів, людина, навіть сьогоднішня погода в певному місті. Мережею\nніколи не йде сам ресурс, лише його представлення, тобто послідовність байтів\nразом із метаданими, що ці байти описують, наприклад HTML-документ або\nзображення JPEG. Клієнт діє на ресурс, надсилаючи або отримуючи представлення\nйого поточного чи бажаного стану.\n\nФілдінг будує стиль від порожнього набору обмежень, додаючи їх по одному.\nКлієнт-сервер відокремлює користувацький інтерфейс від зберігання даних, щоб ці\nдві частини могли розвиватися незалежно. Відсутність стану означає, що кожен\nзапит містить усе потрібне, щоб його зрозуміти, і не спирається на жоден\nконтекст, збережений на сервері, тож стан сеансу повністю лежить на клієнті. Кеш\nвимагає, щоб кожну відповідь було явно чи неявно позначено як придатну або\nнепридатну для кешування, щоб клієнт міг повторно використати придатну відповідь\nдля пізнішого рівноцінного запиту. Уніфікований інтерфейс, описаний нижче, дає\nвсім компонентам той самий загальний інтерфейс. Багатошарова система означає, що\nкожен компонент бачить лише той шар, з яким говорить безпосередньо, і це лишає\nмісце для проксі, шлюзів і брандмауерів посередині без змін в інтерфейсах з обох\nбоків. Код на вимогу дає серверу змогу розширити клієнт, надіславши йому скрипти\nдля виконання, і Філдінг робить його єдиним необов'язковим обмеженням, бо воно\nзменшує видимість.\n\nУніфікований інтерфейс Філдінг називає центральною рисою, що відрізняє REST від\nінших мережевих стилів, і розкладає його на чотири обмеження: ресурси\nідентифікуються, у вебі — через URL; ресурсами маніпулюють через представлення;\nповідомлення самоописові, тож їхній зміст видно кожному посередникові; а\nгіпермедіа є рушієм стану застосунку, тобто клієнт переходить з одного стану в\nнаступний, обираючи серед переходів, запропонованих у представленнях, які він\nуже має, так само як людина переходить за посиланнями в браузері.\n\n## Чому це важливо\n\nКожне обмеження дає натомість щось конкретне. Відсутність стану дає системі\nмоніторингу змогу зрозуміти запит, не дивлячись далі за нього, полегшує\nвідновлення після часткових збоїв і дає серверу змогу звільнити ресурси, щойно\nвін відповів. Кеш може повністю прибрати частину взаємодій. Шари дають\nпосередникам змогу розподіляти навантаження між мережами й машинами, а одному\nкешу на межі організації — обслуговувати всіх усередині неї. І оскільки\nуніфікований інтерфейс відокремлює реалізації від послуг, які вони надають,\nклієнт і сервер можуть змінюватися кожен окремо, і жодному з них не доводиться\nвстигати за іншим.\n\nТак само відверто Філдінг пише про ціну. Відсутність стану повторює в кожному\nзапиті дані, які спільний контекст на сервері заощадив би. Кеш може віддати\nзастарілі дані. Кожен шар додає накладні витрати й затримку. Уніфікований\nінтерфейс знижує ефективність, бо інформація передається в стандартизованій\nформі, а не в такій, що скроєна під потреби конкретної програми. Філдінг\nпроєктував його для передавання великих порцій гіпермедійних даних, звичайного\nвипадку у вебі, і прямо каже, що для інших видів взаємодії він не оптимальний.\nСаме на цьому ґрунті стоять альтернативи. Сервер GraphQL приймає всі запити в\nодній кінцевій точці, ідентифікує свої сутності чимось іншим, ніж URL, і дає\nклієнтові обрати, які саме поля повернуться, а gRPC викликає методи, оголошені у\nвизначенні сервісу. Кожен із них відмовляється від частини уніфікованого\nінтерфейсу, щоб пасувати іншому виду трафіку.\n\nДля HTTP API значна частина уніфікованого інтерфейсу вже готова. HTTP визначає\nметоди з узгодженим значенням, коди стану й поля заголовка для кешування та\nумовних запитів. Оскільки це значення спільне, проксі чи кеш на шляху може діяти\nщодо повідомлення, нічого не знаючи про конкретний API, а API, що використовує\nці частини так, як їх визначено, отримує весь цей механізм задарма. API, який\nдає клієнтам шаблони URL для заповнення замість посилань, за якими можна\nперейти, відмовляється від обмеження гіпермедіа, і його клієнти прив'язуються до\nструктури URL на сервері: коли вона змінюється, вони ламаються, а саме цей\nзв'язок уніфікований інтерфейс і має прибрати.\n\n## Як це виглядає на практиці\n\nОбмін нижче створює замовлення, і у відповідь приходить адреса нового ресурсу в\n`Location` і тег сутності (entity tag) в `ETag`. RFC 9110 сам наводить `ETag` у\nвідповіді 201 як приклад: тег може слугувати валідатором у подальших умовних\nзапитах, щоб два клієнти не могли непомітно перезаписати зміни одне одного.\n\n```http\nPOST /orders HTTP/1.1\nHost: api.example.com\nContent-Type: application/json\n\n{\"item\": \"notebook\", \"quantity\": 2}\n\nHTTP/1.1 201 Created\nLocation: /orders/7421\nETag: \"v1\"\nContent-Type: application/json\n\n{\"id\": 7421, \"item\": \"notebook\", \"quantity\": 2, \"status\": \"open\"}\n```\n\nКожен метод має значення, на яке може покладатися будь-який посередник. RFC 9110\nвизначає GET, HEAD, OPTIONS і TRACE як безпечні: клієнт не просить і не очікує\nжодної зміни стану на сервері. PUT і DELETE, як і безпечні методи, ідемпотентні,\nтож кілька однакових запитів мають той самий очікуваний ефект, що й один. POST\nне є ні тим, ні іншим, і RFC 5789 каже те саме про PATCH. Саме завдяки цим двом\nвластивостям краулер може ходити за посиланнями, не завдаючи шкоди, кеш —\nзавантажувати наперед, а клієнт — повторити PUT, з'єднання якого обірвалося,\nперш ніж прийшла відповідь.\n\nЩоб керувати REST API, досить універсального HTTP-клієнта, і на цьому сайті\nвидно і що це заощаджує, і чого це коштує. Коли другий сервер підготували з\nкоду,\n[брандмауери обох провайдерів налаштували безпосередньо через їхні REST API за допомогою універсального HTTP-завдання](/uk/portfolio/provisioned-a-second-server-from-code/)\nзамість колекції постачальника. Так зникає залежність разом із дрейфом її\nверсій, а платою стає ручний опис структури кожного запиту. Та сама сторінка\nназиває й другу ціну: універсальне HTTP-завдання не оголошує підтримки режиму\nперевірки (check mode), тож пробний прогін плею, який створює машину, пропускає\nв ньому всі завдання.\n\n## Де виникають проблеми\n\n**GET щось змінює.** Адреса на кшталт `/orders/7421/cancel`, яка скасовує\nзамовлення, коли її відкривають, порушує обіцянку, що GET безпечний. RFC 9110\nпояснює, навіщо існує ця обіцянка: щоб краулери й кеші, які завантажують\nнаперед, могли працювати, не боячись завдати шкоди. Перший краулер чи кеш із\nпопереднім завантаженням, що натрапить на посилання, скасує замовлення.\nНатомість перенесіть дію в метод: POST до замовлення або PATCH його статусу.\n\n**Кожна відповідь — 200 OK.** Деякі API повертають 200 на все, а справжній\nрезультат, помилка це чи ні, кладуть у тіло повідомлення. Повідомлення\nперестають бути самоописовими: кеші, проксі, моніторинг і клієнтські бібліотеки\nчитають код стану, і всі вони бачать успіх. RFC 9457 визначає стандартне тіло\nдля помилок, `application/problem+json`, з полями на кшталт `type`, `title`,\n`status` і `detail`. Поле `status` має лише дорадчий характер: сервер мусить\nнадіслати той самий код стану в самій відповіді HTTP, щоб універсальне програмне\nзабезпечення HTTP, яке нічого не знає про цей формат, поводилося правильно.\n\n**Повторений POST створює два замовлення.** Коли з'єднання обривається після\nтого, як сервер обробив POST, але до того, як клієнт прочитав відповідь, клієнт\nне може знати, чи існує замовлення. RFC 9110 радить клієнтові не повторювати\nнеідемпотентний запит автоматично, якщо він не знає, що запит усе ж\nідемпотентний, або не може встановити, що першу спробу так і не було виконано, а\nпроксі взагалі не має права цього робити. Там також зазначено, що деякі клієнти\nобирають ризикованіший шлях і все одно повторюють POST, коли з'єднання\nзакривається, перш ніж надійшла бодай частина відповіді, особливо на постійному\nз'єднанні, яке стояло без діла. Один вихід — дати клієнтові самому обрати\nідентифікатор і надіслати замовлення за цією адресою через PUT, бо PUT\nідемпотентний: перший запит створює замовлення з кодом 201, а повтор лише\nзамінює його тим самим станом.\n\n**Два клієнти перезаписують один одного.** Обидва читають замовлення, обидва\nзмінюють різні поля, й обидва надсилають усе назад через PUT: другий запис\nнепомітно скасовує перший. RFC 9110 називає це проблемою втраченого оновлення\n(lost update). Розв'язок — тег сутності, який кожен клієнт отримав, коли читав\nзамовлення, надісланий назад у `If-Match`. Тоді сервер застосовує зміну, лише\nякщо ресурс досі в тому стані, який клієнт бачив востаннє; якщо ні, сервер не\nмає права її застосовувати і може повідомити про це кодом 412 Precondition\nFailed. Після цього клієнт знову читає замовлення, повторно вносить свою зміну й\nпробує ще раз.\n\n```http\nPUT /orders/7421 HTTP/1.1\nHost: api.example.com\nIf-Match: \"v1\"\nContent-Type: application/json\n\n{\"item\": \"notebook\", \"quantity\": 3, \"status\": \"open\"}\n\nHTTP/1.1 412 Precondition Failed\n```\n\n**Сервер пам'ятає розмову.** Сервер, який між запитами тримає стан для кожного\nклієнта, наприклад поточну сторінку списку чи напівзаповнену форму в пам'яті,\nвідмовився від обмеження відсутності стану. Запит більше не має сенсу сам по\nсобі, балансувальник навантаження мусить відправляти кожного клієнта назад на ту\nсаму машину, а перезапуск викидає стан. Причини, з яких Філдінг обирає\nвідсутність стану, — саме те, що тут утрачено: видимість, легше відновлення\nпісля часткових збоїв і сервер, який може звільнити ресурси, щойно відповів.\nПокладіть стан у запит, як токен сторінки в URL, або зробіть незавершене окремим\nресурсом, наприклад чернеткою замовлення, яку може прочитати будь-який сервер.\n\n## Що почитати далі\n\n- [Fielding, chapter 5: Representational State Transfer (REST)](https://ics.uci.edu/~fielding/pubs/dissertation/rest_arch_style.htm)\n  — визначення: кожне обмеження, властивості, які воно дає, і чим воно за них\n  платить.\n- [RFC 9110: HTTP Semantics](https://www.rfc-editor.org/rfc/rfc9110) — методи,\n  які з них безпечні та ідемпотентні, коди стану й умовні запити з `ETag` та\n  `If-Match`.\n- [RFC 5789: PATCH Method for HTTP](https://www.rfc-editor.org/rfc/rfc5789) —\n  часткова зміна ресурсу і чому PATCH не є ні безпечним, ні ідемпотентним.\n- [RFC 9457: Problem Details for HTTP APIs](https://www.rfc-editor.org/rfc/rfc9457)\n  — стандартне тіло JSON для відповідей з помилкою, яке зберігає значення коду\n  стану.\n\n\u003chttps://engineer.company/uk/glossary/rest/\u003e\n","date_modified":"2026-10-29T11:17:41Z","description":"Обмеження, які Рой Філдінг сформулював для вебу, що вони дають і чого коштують, і п'ять способів, як ламається HTTP API, що називає себе REST.","formats":{"gemtext":"https://engineer.company/uk/glossary/rest/index.gmi","gopher":"https://engineer.company/uk/glossary/rest/gophermap","html":"https://engineer.company/uk/glossary/rest/","json":"https://engineer.company/uk/glossary/rest/index.json","markdown":"https://engineer.company/uk/glossary/rest/index.md","pdf":"https://engineer.company/uk/glossary/rest/index.pdf"},"kind":"page","language":"uk","title":"Що таке REST?","url":"https://engineer.company/uk/glossary/rest/","version":1}