Перейти до вмісту
Engineer
Меню
Дизайн
Українська

Engineer / Словник

CORS

дозвіл сервера іншим походженням читати його відповіді

Що це таке

CORS, повністю Cross-Origin Resource Sharing, — це правила, за якими сервер повідомляє браузеру, що сторінкам інших сайтів дозволено читати його відповіді. Браузер тримає різні походження окремо одне від одного. Походження — це схема, хост і порт разом, тож https://app.example.com, https://api.example.com і http://app.example.com — три різні походження, і скрипт на одному з них не може прочитати відповідь іншого, доки той не погодиться. CORS і є способом погодитися: невелика родина HTTP-заголовків, майже всі з яких починаються з Access-Control-. Сервер додає їх до відповідей, а браузер перевіряє, перш ніж віддати хоч щось скрипту, що зробив запит.

Протокол описано у Fetch Standard від WHATWG, живій специфікації того, як браузери завантажують ресурси. Там же прямо сказано, навіщо він потрібен. Сторінка має змогу користуватися даними з іншого походження й надсилати запити, багатші за ті, що вміє HTML-форма, але лише тоді, коли інша сторона сама на це погодилася. Без такої згоди будь-яка сторінка з інтернету могла б читати сервери, що стоять за корпоративним файрволом, або приватні дані користувача на іншому сайті, ще й з його cookies.

Сам обмін короткий. Коли скрипт просить ресурс з іншого походження, браузер додає заголовок Origin із походженням сторінки. Сервер відповідає заголовком Access-Control-Allow-Origin, значення якого — або те саме походження, записане точно, або * для всіх. Якщо значення збігається, скрипт отримує відповідь. Якщо ні, скрипт отримує мережеву помилку і жодного байта тіла.

Деякі запити потребують дозволу ще до того, як їх надіслано. GET, HEAD або POST із кількома звичайними заголовками й тілом типу application/x-www-form-urlencoded, multipart/form-data чи text/plain вирушає одразу, адже таке HTML-форма завжди могла надіслати з будь-якого сайту. Усе, що понад це, як-от PUT, DELETE, тіло в JSON або заголовок Authorization, спершу проходить попередній запит, який усі називають preflight: це запит OPTIONS, що називає метод у Access-Control-Request-Method, а додаткові заголовки — в Access-Control-Request-Headers. Справжній запит іде лише тоді, коли відповідь має успішний статус, наприклад 200 чи 204, і дозволяє і те, і те.

Чому це важливо

Майже кожен вебзастосунок з окремим API стикається з CORS першого ж дня. Фронтенд віддається з одного походження, API — з іншого, і перший fetch між ними падає в консолі браузера, доки API не почне надсилати правильні заголовки. Команди, які знайомляться з CORS саме так, запам’ятовують його як перешкоду й налаштовують відповідно: дозволяють будь-що, аби помилка зникла. Саме тут і ховається ризик.

Ці заголовки вирішують, хто може читати дані ваших користувачів через їхні ж браузери. Користувач, що увійшов у ваш застосунок, має сесійну cookie. Якщо API дозволяє будь-якому походженню надсилати запити з cookies і читати відповіді, то кожна сторінка, яку відвідає цей користувач, може викликати API від його імені й прочитати результат. Fetch Standard каже про це без евфемізмів: ділитися відповідями, отриманими з обліковими даними користувача, треба з надзвичайною обережністю, щоб не створити проблему заплутаного заступника (confused deputy). Браузер, який несе cookies користувача, і є тим заступником, а недбале налаштування CORS дає чужій сторінці ним керувати.

Так само важливо розуміти, чого CORS не робить. Він не захищає сервер. Простий запит доходить до сервера й виконується незалежно від того, чи можна потім поділитися відповіддю, тож POST, який змінює дані, уже змінив їх, перш ніж браузер гляне на перший CORS-заголовок. Поза браузером заголовок Origin містить те, що впише клієнт, і посібник OWASP з тестування попереджає, що його можна підробити. Хто може викликати ендпойнт і що там робити, вирішують автентифікація та авторизація на сервері, щоразу. CORS вирішує лише, яким вебсторінкам дозволено прочитати відповідь усередині браузера.

Як це виглядає на практиці

Уявімо односторінковий застосунок на https://app.example.com, який зберігає нотатку через API на https://api.example.com і користується сесійною cookie, яку API встановив під час входу:

await fetch("https://api.example.com/v1/notes/42", {
  method: "PUT",
  credentials: "include",
  headers: { "Content-Type": "application/json" },
  body: JSON.stringify({ text: "Реліз у п'ятницю" }),
});

PUT із тілом у JSON — це більше, ніж може надіслати форма, тож браузер спершу питає. Попередній запит не несе cookies, а лише називає те, чим користуватиметься справжній:

OPTIONS /v1/notes/42 HTTP/1.1
Host: api.example.com
Origin: https://app.example.com
Accept: */*
Access-Control-Request-Method: PUT
Access-Control-Request-Headers: content-type

API звіряє походження зі своїм списком і відповідає:

HTTP/1.1 204 No Content
Access-Control-Allow-Origin: https://app.example.com
Access-Control-Allow-Credentials: true
Access-Control-Allow-Methods: PUT
Access-Control-Allow-Headers: content-type
Access-Control-Max-Age: 600
Vary: Origin

Тепер браузер надсилає сам PUT з cookie та заголовком Origin, а відповідь API знову містить Access-Control-Allow-Origin і Access-Control-Allow-Credentials: true. Якщо бракує хоча б одного з них, нотатку на сервері збережено, але скрипт про це так і не дізнається. Access-Control-Max-Age дозволяє браузеру повторно використовувати відповідь на попередній запит до 600 секунд замість питати перед кожним викликом; без цього заголовка стандарт тримає її п’ять секунд. Vary: Origin стоїть тут тому, що відповідь залежить від того, хто питає, і кеш, який цього не врахує, може віддати відповідь для одного походження іншому.

На платформі з професійними та організаційними даними на рівні API працюють обмеження частоти запитів, CORS, ліміти на розмір запиту й валідація вхідних даних ще до того, як щось потрапить у базу даних. Та сама сторінка пояснює, чому CORS — лише один пункт цього переліку, а не весь захист: платформа виходить з того, що клієнт ворожий, і сервер повторно перевіряє права доступу під час кожного запиту, хай що там дозволив браузер.

Де виникають проблеми

Сервер копіює будь-який Origin назад в Access-Control-Allow-Origin. Це найшвидший спосіб прибрати помилку з консолі, а разом з Access-Control-Allow-Credentials: true він відкриває кожному сайту в інтернеті те, що бачить в API користувач. Тримайте явний список походжень, яким потрібен доступ, порівнюйте вхідний Origin з ним точно й надсилайте заголовки лише за збігу.

Список перевіряють за префіксом або підрядком. Правило, яке приймає будь-яке походження, що починається з https://app.example.com, прийме й https://app.example.com.attacker.example, а перевірка підрядка ще гірша. Порівнюйте серіалізовані походження цілком. Серіалізоване походження не має ні шляху, ні скісної риски в кінці, тож https://app.example.com/ у списку ніколи ні з чим не збіжиться.

Від * чекають роботи разом з cookies. Коли запит несе облікові дані, браузер відкидає * в Access-Control-Allow-Origin, Access-Control-Allow-Methods, Access-Control-Allow-Headers та Access-Control-Expose-Headers, а Access-Control-Allow-Credentials має бути точно true, малими літерами. Публічний API лише для читання й без cookies може спокійно відповідати *; API, що спирається на сесію, мусить назвати походження.

null є в списку дозволених. Сторінки, завантажені з URL зі схемою data:, отримують непрозоре походження, а запит, який перенаправили між походженнями, теж повідомляє Origin: null, тож багато зовсім різних документів показують одне й те саме значення. Дозволити null означає дозволити їх усі. Не додавайте його.

Бракує Vary: Origin. Якщо API надсилає Access-Control-Allow-Origin лише тоді, коли в запиті є відповідний Origin, кеш може зберегти відповідь без цього заголовка й віддати її пізнішому CORS-запиту або зберегти відповідь для одного походження й віддати іншому. Fetch Standard вимагає Vary: Origin щоразу, коли відповідь залежить від походження. Якщо значення — * або одне незмінне походження, надсилайте його в кожній відповіді, а Vary не додавайте.

Access-Control-Allow-Headers: * вважають таким, що покриває все. Символ-замінник ніколи не покриває Authorization, його треба назвати явно, а для запитів з обліковими даними він не покриває взагалі нічого. Називайте ті заголовки, які клієнт справді надсилає.

CORS використовують як контроль доступу. Сервер, який відхиляє запити, бо Origin виглядає не так, а решту пропускає, написав перевірку, яку будь-який скрипт поза браузером просто обходить. Автентифікуйте клієнта, авторизуйте дію на сервері, а CORS залиште його єдину роботу: вирішувати, що браузер покаже сторінці.

Що почитати далі

  • Fetch Standard: the CORS protocol — саме визначення: заголовки запиту й відповіді, попередній запит, таблиця комбінацій з обліковими даними й порада щодо Vary.
  • RFC 6454: The Web Origin Concept — що таке походження, як його визначають схема, хост і порт і як воно записується в заголовок Origin.
  • OWASP Web Security Testing Guide: Testing Cross Origin Resource Sharing — як тестувальники шукають походження-замінник * або походження, яке сервер повертає без жодної перевірки.

Контакти

Ще визначаєтесь, що саме вам потрібно?

Розкажіть, що йде не так або що ви намагаєтесь побудувати. Ми скажемо, що для цього потрібно, скільки це приблизно коштуватиме і чи ми ті люди, які вам потрібні.

Від 1 400 DKK за годину, без ПДВ — і дешевша година на довшому замовленні.

welcome@engineer.company +45 50 10 61 84 Копенгаген, Данія