Перейти до вмісту
Engineer
Меню
Дизайн
Українська

Engineer / Словник

IPv6

версія інтернет-протоколу зі 128-бітними адресами

Що це таке

IPv6 (англійською Internet Protocol version 6) — це версія інтернет-протоколу, створена на заміну IPv4, тієї версії, яку описує RFC 791. Чинна специфікація — RFC 8200 від липня 2017 року, інтернет-стандарт (STD 86), що замінив RFC 2460. Зміна, яку помічають усі, — розмір адреси: 128 бітів замість 32 в IPv4. Увесь IPv4 вміщує 4 294 967 296 адрес, а одна підмережа IPv6 звичайного розміру, /64, вміщує квадрат цього числа.

Решта формату пакетів теж змінилася. Згідно з RFC 8200, частину полів заголовка IPv4 вилучено або зроблено необов’язковими, щоб здешевити звичайну обробку, необов’язкові відомості винесено в окремі заголовки розширень після основного, а поле Time to Live перейменовано на Hop Limit, і кожен вузол, що пересилає пакет, зменшує його на одиницю. Контрольної суми в заголовку немає. Маршрутизатори ніколи не ділять пакет на частини: в IPv6 фрагментує лише джерело, кожен канал має переносити пакети щонайменше на 1280 октетів, а відправникам наполегливо радять застосовувати Path MTU Discovery, щоб з’ясувати, наскільки великий пакет пройде шляхом.

Адресу записують як вісім груп по 16 бітів у шістнадцятковому вигляді, розділених двокрапками. RFC 4291 дозволяє відкидати початкові нулі в групі й замінювати одну суцільну послідовність нульових груп подвійною двокрапкою, яка може трапитися лише раз, тож 2001:db8:0:0:8:800:200c:417a можна записати як 2001:db8::8:800:200c:417a. Оскільки так одна адреса отримує багато записів, RFC 5952 від серпня 2010 року обирає один із них: малі літери, жодних початкових нулів і подвійна двокрапка на місці найдовшої послідовності нульових груп (першої, якщо дві однаково довгі), але ніколи не замість однієї групи. Окрім спеціальних адрес, як-от адрес петлі та локальних адрес каналу, усі адреси й префікси в прикладах цієї статті взято з діапазонів для документації: з 2001:db8::/32, який відвів RFC 3849, а для IPv4 — з блоків, зарезервованих RFC 5737.

RFC 4291 змінює й те, до чого прив’язана адреса. Адреси призначають інтерфейсам, а не машинам, і один інтерфейс може мати кілька адрес одночасно. Кожен інтерфейс повинен мати локальну адресу каналу (link-local) у діапазоні fe80::/10, чинну лише в його власному каналі. Адреса петлі (loopback) — ::1. Широкомовлення (broadcast) немає: цю роботу перебрала групова розсилка (multicast), і ff02::1 досягає всіх вузлів каналу. Унікальні локальні адреси з fc00::/7, визначені в RFC 4193, призначені для локального зв’язку, зазвичай у межах мережі однієї організації. Глобальні одноадресні адреси (global unicast) використовують для зв’язку за межами локальної мережі. Для більшості адрес останні 64 біти — це ідентифікатор інтерфейсу, тому звичайний сегмент мережі — це /64.

Хости здебільшого нумерують себе самі. За автоконфігурацією адрес без збереження стану (stateless address autoconfiguration, RFC 4862) маршрутизатори оголошують префікси каналу в періодичних повідомленнях Router Advertisement, кожен хост поєднує префікс з ідентифікатором власного інтерфейсу, а перш ніж узяти результат у роботу, виконує Duplicate Address Detection і надсилає повідомлення Neighbor Solicitation, щоб переконатися, що жоден інший вузол не має цієї адреси. DHCPv6 — альтернатива для випадків, коли потрібен суворіший контроль над тим, яку саме адресу отримує хост, і обидва механізми можуть працювати поруч.

Чому це важливо

Для багатьох команд IPv6 — не проєкт, який вони вирішують розпочати. Суть RFC 4862 у тому, що нікому не треба вводити адресу на хості вручну: поставте сервер у канал, де маршрутизатор оголошує префікс, і він сам може отримати глобальну адресу IPv6. Тоді будь-який список дозволених адрес, правило брандмауера, парсер журналів чи перевірка справності, написані з думкою лише про IPv4, мають сліпу зону завбільшки з увесь новий адресний простір.

Цю сліпу зону легко проґавити, бо дві версії — окремі протоколи, які в мережі нічого між собою не ділять. Фільтр пакетів зіставляє їхні заголовки окремо, обмеження частоти, що рахує запити за адресами IPv4, ніколи не побачить клієнта IPv6, а тест, який підключається лише до 127.0.0.1, нічого не каже про ::1. Хост, закритий в одній версії й відкритий в іншій, на ділі не має брандмауера.

IPv6 також більше покладається на свої керувальні повідомлення, ніж IPv4. Виявлення сусідів (Neighbor Discovery), оголошення маршрутизаторів і Path MTU Discovery працюють через ICMPv6, тож звичка, перенесена з IPv4, — відкидати ICMP на межі мережі — ламає IPv6 так, що це може виявитися лише тоді, коли з’єднання почне передавати дані. А оскільки одну адресу можна записати багатьма правильними способами, код, що порівнює адреси як рядки, суперечитиме сам собі.

Як це виглядає на практиці

Стандартний модуль Python ipaddress розбирає будь-який правильний запис і виводить коротку форму, у якій початкові нулі відкинуто, а найдовшу послідовність нульових груп згорнуто, тож це швидкий спосіб спланувати префікс і перевірити, що два записи означають одну адресу. Сеанс нижче — ілюстрація цієї статті, виконана на Python 3.15 з адресами з документаційного префікса:

>>> import ipaddress
>>> site = ipaddress.ip_network("2001:db8:42::/48")
>>> site.num_addresses == 2**80
True
>>> lans = site.subnets(new_prefix=64)
>>> next(lans), next(lans)
(IPv6Network('2001:db8:42::/64'), IPv6Network('2001:db8:42:1::/64'))
>>> len(list(site.subnets(new_prefix=64)))
65536
>>> a = ipaddress.ip_address("2001:0DB8:0000:0000:0001:0000:0000:0001")
>>> a
IPv6Address('2001:db8::1:0:0:1')
>>> a.exploded
'2001:0db8:0000:0000:0001:0000:0000:0001'
>>> a == ipaddress.ip_address("2001:db8:0:0:1::1")
True
>>> ipaddress.ip_address("fe80::1%eth0").scope_id
'eth0'

Префікс /48 залишає вільними 80 бітів, а поділений на сегменти /64 дає їх 65 536, пронумерованих четвертою групою. Адреса, набрана великими літерами з усіма нулями, повертається в короткій формі, 2001:db8::1:0:0:1, де подвійна двокрапка покриває першу з двох однаково довгих послідовностей нулів, і вона дорівнює 2001:db8:0:0:1::1 — іншому, але правильному запису тих самих 128 бітів. Останній рядок показує локальну адресу каналу з її зоною — тим %eth0, що вказує, до якого каналу вона належить.

На хості Linux з nftables друга частина ілюстрації — набір правил, що пропускає SSH з офісу через обидві версії. Сторінка посібника nft(8) описує inet як гібридне сімейство для таблиць, що охоплюють і IPv4, і IPv6, тоді як ip saddr читає заголовок IPv4, а ip6 saddr — заголовок IPv6:

add table inet filter
add chain inet filter input { type filter hook input priority filter; }
add rule inet filter input ip saddr 198.51.100.0/24 tcp dport 22 accept
add rule inet filter input ip6 saddr 2001:db8:42::/48 tcp dport 22 accept
add rule inet filter input tcp dport 22 drop

Без четвертого рядка адміністратор, що підключається з IPv6-префікса офісу, не підпадає під жодне правило accept і отримує відмову, і ця помилка принаймні дає про себе знати одразу. Тихіша помилка — протилежна: набір правил, побудований лише в сімействі ip, на хості, який має ще й адресу IPv6, взагалі не дивиться на трафік IPv6.

Запис у портфоліо Підготувала другий сервер із коду за вересень 2026 року розглядає ту саму вразливість з боку підготовки хостів. Першу машину створили вручну, а брандмауер додали згодом, і так лишався проміжок часу, коли щойно створений хост зі стандартною політикою паролів був доступний з інтернету. Другу створюють лише після її брандмауера: плей брандмауера виконується перед плеєм сервера, а брандмауери обох провайдерів налаштовано безпосередньо через їхні REST API. Та сторінка не згадує IPv6, тож правила вище — ілюстрація цієї статті, а не правила того хоста. Ця стаття додає ось що: брандмауер має охоплювати кожну адресу, яку матиме хост, зокрема IPv6, ще до того, як хост з’явиться.

Де виникають проблеми

Брандмауер, що знає лише IPv4. Правила в сімействі ip або списки дозволених адрес лише з префіксами IPv4 залишають усі адреси IPv6 хоста на розсуд того, що стоїть далі. Пишіть набір правил у сімействі inet або тримайте таблиці ip та ip6 узгодженими, додавайте до кожного правила ip saddr правило ip6 saddr і перевіряйте кожну службу, підключаючись до її адреси IPv6 так само, як до адреси IPv4.

Відкидання всього ICMPv6. RFC 4890, присвячений фільтрації цих повідомлень у брандмауерах, каже прямо: «ICMPv6 є необхідним для функціонування IPv6». Маршрутизатор, який не може переслати пакет, бо той завеликий для наступного каналу, відкидає його й повертає повідомлення Packet Too Big, а RFC 8201 зазначає, що коли фільтрація зупиняє ці повідомлення, джерело так і не дізнається MTU шляху. Наслідок RFC описує як з’єднання, що потрапило в чорну діру (black hole): рукостискання TCP вдається, а потім передавання зависає. RFC 4890 також називає Neighbor Solicitation і Advertisement та Router Solicitation і Advertisement повідомленнями, яких вузол не повинен відкидати, якщо має брати участь у мережі IPv6. Приймайте типи, які nft називає packet-too-big, nd-neighbor-solicit, nd-neighbor-advert, nd-router-solicit і nd-router-advert, раніше за будь-яке ширше правило drop.

Порівняння адрес як тексту. RFC 5952 наводить приклад електронної таблиці, де пошук 2001:db8:0:0:1::1 не знаходить запису 2001:db8::1:0:0:1, і це важить, коли список переглядають перед видачею нової адреси, щоб переконатися, що її ще ніхто не використовує. Розбирайте адреси, перш ніж порівнювати, і зберігайте та виводьте одну канонічну форму, наприклад коротку, яку ipaddress у Python повертає з str().

Адреса й порт, записані разом. 2001:db8::1:80 може бути адресою або адресою з портом 80; RFC 5952 називає таку форму неоднозначною й радить квадратні дужки, [2001:db8::1]:80, як в URL. Завжди пишіть дужки, а в коді відокремлюйте хост від порту за закривною дужкою, а не за останньою двокрапкою.

Префікс каналу, що не є /64. Автоконфігурація вимагає, щоб префікс та ідентифікатор інтерфейсу разом давали 128 бітів, і за 64-бітних ідентифікаторів RFC 4862 велить хостові ігнорувати оголошений префікс будь-якої іншої довжини, тож хости в каналі, де повідомлення Router Advertisement несуть /72 або /56, не утворюють із цього префікса жодної адреси. Плануйте кожен канал як /64, а більші виділення діліть на блоки /64, як це робить сеанс вище.

Локальні адреси каналу без зони. Кожен інтерфейс має адресу в fe80::/10, і RFC 4291 обмежує такі адреси одним каналом, тож на хості з кількома інтерфейсами сама адреса не каже, який канал мається на увазі. Документація Python зазначає, що дві адреси, які відрізняються лише зоною, не рівні. Тримайте зону разом з адресою (fe80::1%eth0) або давайте службам глобальну чи унікальну локальну адресу, а локальні адреси каналу залишайте для самого каналу.

Що почитати далі

Контакти

Ще визначаєтесь, що саме вам потрібно?

Розкажіть, що йде не так або що ви намагаєтесь побудувати. Ми скажемо, що для цього потрібно, скільки це приблизно коштуватиме і чи ми ті люди, які вам потрібні.

Від 1 400 DKK за годину, без ПДВ — і дешевша година на довшому замовленні.

welcome@engineer.company +45 50 10 61 84 Копенгаген, Данія