Втримала чотири репозиторії на одному стандарті історії — конвенційному, без емодзі, без рядків атрибуції, із примусом через хук повідомлення коміту — поряд із 48 документами інструкцій, що керують тим, як виконується робота.

Ситуація. Чотири репозиторії, збудовані за вісімнадцять місяців однією людиною, — це та ситуація, у якій процес найлегше пропустити, бо немає з ким координуватися, а ціну нечитної історії цілком платить майбутнє я, яке ще не скаржилося. Це також та ситуація, у якій неузгоджена історія найімовірніша, бо кожен репозиторій може зісковзнути у власні звички без нічого, що тягнуло б їх докупи.

Завдання. Один стандарт для історії та один стандарт для інструкцій мали діяти в кожному репозиторії, де пишеться робота, і його треба було примусово застосовувати машинно, а не пам’ятати.

Дія. Стандартом комітів є конвенційний префікс, що називає різновид зміни, і область, тема під сталою довжиною, жодних емодзі й жодних рядків приписування будь‑якого штибу — останнє тому, що рядок, який дякує інструментові, не є фактом про зміну, а історія існує для фактів про зміни. Хук на повідомлення коміту відхиляє все, що не відповідає, у кожному репозиторії, що несе роботу, тож стандарт є властивістю репозиторію, а не того, хто комітить. Розподіл у найбільшому репозиторії показує, чим робота була насправді: 156 комітів із можливостями, 133 виправлення, 128 документації, 81 господарський, 26 переробок, 20 стилю, 5 продуктивності та 3 тестові. Документація достатньо близька до виправлень, щоб це помітити, і це наслідок другої половини всього цього — 48 інструкційних документів у чотирьох, кожен покриває одну область, кожен написано як правила, а не опис, і всі досяжні з єдиного вхідного документа на репозиторій, тож є одне місце, з якого почати. Лінтер документації примусово застосовує пофайлові бюджети розміру та належність до індексу, тож набір лишається придатним для навігації, а не розростається в архів.

Результат. Чотири репозиторії поділяють один формат історії та одну структуру інструкцій, обидва примусово застосовані хуками, а не дисципліною. Чого це не робить, так це не робить історію доброю: формат перевіряють, а вміст — ні, тож тема, що відповідає формату й не описує нічого, проходить точнісінько так само добре, як та, що пояснює зміну.