Перейти до вмісту
Engineer
Меню
Дизайн
Українська

Engineer / Словник

Linux

ядро, на якому працює більшість серверів

Що це таке

Linux — це вільне ядро операційної системи з родини Unix: програма, яка запускається першою, керує обладнанням, розподіляє процесорний час і пам’ять між усіма іншими програмами та вирішує, кому можна торкатися якого файлу й якого мережевого порту. У повсякденній мові цим словом називають і всю операційну систему, зібрану довкола ядра, а дехто пише GNU/Linux, щоб віддати належне інструментам GNU, які зазвичай ідуть разом із ним.

Почав його Лінус Торвальдс 1991 року як клон Unix, написаний з нуля, і відтоді ядро розвиває вільна мережа розробників, що співпрацюють через інтернет. Воно орієнтується на стандарти POSIX і Single UNIX Specification, тож програми з інших Unix-подібних систем зазвичай збираються під нього з невеликими змінами. Починалося ядро на 32-бітному процесорі Intel 386, а нині працює на довгому переліку 32- і 64-бітних архітектур. Код поширюється за ліцензією GPL, лише версії 2, з окремим застереженням: програми, які просто звертаються до ядра через системні виклики, під її дію не підпадають. Саме тому пропрієтарне програмне забезпечення працює на Linux без ліцензійних питань.

Саме ядро — ще не система, у яку можна увійти. Робочій системі потрібні також бібліотека C, оболонка, система ініціалізації, менеджер пакетів і тисячі програм, а проєкти, що збирають усе це в щось придатне до встановлення, називаються дистрибутивами. Debian, Ubuntu, Red Hat Enterprise Linux та його перезбірки, SUSE, Fedora й Alpine — це дистрибутиви. Кожен постачає власну збірку ядра, власні налаштування за замовчуванням і власну обіцянку, як довго виправлятиме вразливості.

З чим порівнюють Linux, залежить від завдання. На серверах — з Windows Server і з родиною BSD, тобто FreeBSD та OpenBSD, які розробляють як єдину цілісну систему, а не складають із частин. На ноутбуках — з Windows і macOS.

Чому це важливо

Для компанії, що запускає програми на власних серверах чи в хмарі, операційну систему здебільшого обрано ще до того, як хтось поставить запитання. Вебсервери, бази даних, рушії контейнерів та інструменти моніторингу створюють насамперед для Linux і найретельніше тестують саме там. Тож рішення, яке лишається, вужче: який саме Linux і коли Windows Server усе-таки виправданий.

Вибір між Linux і Windows Server визначає програмне забезпечення, а не сама система. Бізнес, побудований на Active Directory, IIS чи старіших застосунках .NET, має вагомі причини лишатися на Windows. Майже все інше в сучасному вебстеку, від PostgreSQL і Nginx до Kubernetes, розраховане на Linux, і навіть Microsoft SQL Server має версію для Linux.

З вартістю все просто. Ядро та спільнотні дистрибутиви на кшталт Debian і Ubuntu безкоштовні незалежно від кількості машин, і під час аудиту не доводиться рахувати ліцензії; Windows Server продається за комерційною ліцензією. У випадку Linux гроші йдуть на людей і, за бажання, на підписку на підтримку від постачальника, як-от Canonical, Red Hat чи SUSE.

Контейнери Linux посилюють цей зв’язок. У кожному образі користувацький простір Linux упаковано у файл, а його запуск означає запуск звичайних процесів на ядрі Linux. Тому на Mac чи ноутбуці з Windows інструменти, які запускають ці контейнери, спершу запускають невелику віртуальну машину з Linux; власний інструмент Apple, container, запускає кожен із них в окремій легкій віртуальній машині. Вибір контейнерів Linux додає Linux до програмного стека, хоч би що стояло на ноутбуках розробників.

Насправді два сервери з Linux різняться дистрибутивом і тим, як довго його підтримують. Проєкт ядра випускає нову основну (mainline) версію кожні дев’ять–десять тижнів і роками підтримує кілька довгострокових (longterm) гілок: 6.12, наприклад, за планом отримуватиме виправлення до грудня 2028 року. Дистрибутиви надбудовують над цим власну підтримку, і ядро дистрибутива підтримує сам дистрибутив, а не розробники ядра. Обирайте дистрибутив за строком підтримки й за тим, що команда вже вміє.

Одне правило проєкту ядра робить оновлення менш ризикованими, ніж можна подумати з такого темпу: зміна, яка ламає програму, що раніше працювала, вважається регресією, а регресії виправляють, часто просто відкочуючи зміну. Завдяки цьому давно зібрані програми й далі працюють на нових ядрах.

Зворотний бік цієї свободи в тому, що фраза «у нас Linux» мало що пояснює. Два дистрибутиви можуть мати різні менеджери пакетів, інструменти брандмауера, способи налаштування мережі й ритм випусків, і команді, яка знає один, доведеться частково переучуватися на інший.

Як це виглядає на практиці

Найближче до заліза — один хост із 464 МБ пам’яті, на якому працюють платформа для коду (forge) і вебсервер. Сигнал про нестачу пам’яті чи місця на диску тут дає перевірка за принципом dead man’s switch на таймері: кожні п’ятнадцять хвилин, із випадковим зсувом, невеликий скрипт вимірює доступну пам’ять і вільне місце на диску й пінгує зовнішній сервіс лише тоді, коли обидва показники вище порогів. Тиша і є тривогою. Скрипт від початку читав правильне число, доступну пам’ять, а шість імен змінних навколо нього казали «free». Оскільки ядро віддає незайняту пам’ять під кеш, вільна пам’ять на здоровій машині з Linux тримається біля нуля: з порогом у десять відсотків читач побачив би дванадцять мегабайтів вільними на машині з 464 МБ, а «виправлення» в один символ перетворило б робочу тривогу на таку, що спрацьовує постійно. Імена виправили. Отриманий сигнал підтверджує, що скрипт виконався, а перевірки доступної пам’яті й вільного місця на диску пройдено за встановленими порогами; він не засвідчує загальної справності хоста чи того, що сайт обслуговує запити. Моніторинг може виявляти тривожні ознаки, хоча час їх появи залежить від навантаження й умов спостереження.

Під час попередньої роботи засновниця створила першу панель спостережуваності однієї організації, яка збирала по SSH дані про CPU, RAM, HDD, температуру та інші метрики з віддалених серверів на Linux і так само стежила за контейнерами Docker. Друга версія перейшла на Grafana і Prometheus. Панель висіла на великому телевізорі в офісі зі сповіщеннями про перевищення порогів, і команди почали виявляти й усувати інциденти на 40% швидше.

У масштабі всієї інфраструктури доступ став тим, що записано, а не тим, що хтось пам’ятає. Сервери Linux були однією із систем, на які поширювалися 1 000 правил RBAC, поряд із середовищами розробників, екземплярами застосунків та базами даних PostgreSQL і MS SQL, а Ansible послідовно застосовував правила в різних середовищах. Розробники могли звертатися лише до призначених їм серверів. Результатом роботи стали задокументований набір правил на основі ролей та повторюваний спосіб їх застосування й перевірки.

Де виникають проблеми

Моніторинг показує майже заповнену пам’ять на цілком здоровому сервері. Linux вважає незайняту пам’ять змарнованою і заповнює її кешем файлів, який віддає, щойно програма попросить місця. Показник «free» враховує лише пам’ять, що взагалі нічим не зайнята, тож на будь-якій навантаженій машині він сповзає до нуля. На запитання «чи витримає сервер більше роботи?» відповідає MemAvailable — власна оцінка ядра, скільки пам’яті можуть отримати нові програми без свопу. Ставте тривогу саме на нього:

grep -E '^(MemFree|MemAvailable):' /proc/meminfo

Сервіс зникає, і пояснення доводиться шукати в журналі ядра, а не в журналі самого сервісу. За замовчуванням Linux дозволяє програмам резервувати більше пам’яті, ніж є на машині, з розрахунком, що значної її частини так ніхто й не торкнеться. Коли розрахунок не справджується і пам’ять справді закінчується, OOM killer обирає процес, зазвичай великий, і завершує його. Застосунок не встигає нічого записати; слід лишається в журналі ядра, який показує journalctl -k. Задайте кожному сервісу власну межу пам’яті через MemoryMax= у systemd або ліміт контейнера, щоб програму, яка вийшла з-під контролю, зупинили раніше, ніж ядру доведеться обирати, і стежте за доступною пам’яттю, а не чекайте на примусове завершення.

Звіт про помилку, надісланий розробникам ядра, лишається без відповіді. На машині працює ядро дистрибутива з його власними патчами, а розробники ядра підтримують лише власні випуски. uname -r показує версію, і все після дефіса, як у 6.8.0-45-generic, означає збірку дистрибутива. Спершу повідомте про проблему дистрибутиву або відтворіть її на актуальному ядрі з kernel.org, і лише тоді несіть її розробникам ядра.

Оновлення безпеки перестають надходити, а сервер працює далі як завжди. Кожен випуск дистрибутива й кожне довгострокове ядро мають дату завершення підтримки, і сама машина про неї не попереджає. Довгострокові гілки 5.10 і 5.15, наприклад, за планом дійдуть до неї в грудні 2026 року. Тримайте дату завершення підтримки в тому самому переліку, що й назву сервера, і плануйте оновлення на один випуск наперед, а не в останній момент.

Що почитати далі

  • About Linux Kernel — коротке пояснення від самого проєкту ядра: що таке Linux і чому новачкові потрібен дистрибутив.
  • Releases — основні, стабільні й довгострокові ядра та запланована дата завершення кожної довгострокової гілки.
  • The /proc Filesystem — де визначено MemFree, MemAvailable та інші лічильники пам’яті.
  • Overcommit Accounting — три режими overcommit і що кожен із них обіцяє програмі.
  • Reporting regressions — правило «жодних регресій» і як повідомити про поломку, щоб її врахували.
  • Linux kernel licensing rules — лише GPL-2.0 і застереження про системні виклики, яке звільняє програми над ядром від ліцензії.

Контакти

Ще визначаєтесь, що саме вам потрібно?

Розкажіть, що йде не так або що ви намагаєтесь побудувати. Ми скажемо, що для цього потрібно, скільки це приблизно коштуватиме і чи ми ті люди, які вам потрібні.

Від 1 400 DKK за годину, без ПДВ — і дешевша година на довшому замовленні.

welcome@engineer.company +45 50 10 61 84 Копенгаген, Данія